Розділ «Частина перша»

– Візьми світло, Бене, – наказав Лорен, не відриваючи погляду від дверного отвору.

Я взяв переносну дугову лампу, й Лорен забрав її в мене з рук. Я подався за ним, коли він увійшов у прохід за дверима.

Перед нами у проході сім футів заввишки й у дев’ять футів завширшки був спуск униз під кутом сорок п’ять градусів. Там були кам’яні східці, вроблені в підлогу. Кожна сходинка стерта, з гладенькими закругленими краями. Стіни й стеля тунелю виготовлені з необробленого каменю, а глибина тунелю ховалася від нас за тінями й темрявою.

– Що це? – запитав Лорен, показавши на два великі круглі об’єкти, які лежали на початку східців.

Я побачив, що на них блищать бронзові розетки.

– Щити, – сказав я йому. – Бойові щити.

– Хтось загубив, дуже поспішаючи.

Ми обережно переступили через них і спустилися східцями. Там було сто шість сходинок, кожна по вісім дюймів заввишки.

– Пилюки тут немає, – зауважив Лорен.

– Ні, – погодився я. – Печать на дверях була приладнана дуже щільно.

Його слова, либонь, мали б бути сприйняті як застереження, проте я був весь опанований подивом і збудженням від цього нового відкриття. Поверхня східців здавалася такою чистою, ніби її щойно підмели.

Спустившись східцями, ми опинилися перед розвилкою у формі літери Т. Прохід праворуч приводив до залізної брами, зачиненої й загвинченої на болти. Ліворуч він спускався ще на дванадцять покручених сходинок, що зникали в живій скелі.

– Куди йти? – запитав Лорен.

– Погляньмо, що там видно за брамою, – запропонував я здушеним від збудження голосом, і ми підійшли до неї.

Важкі болти не були загвинчені наглухо, але крізь опори брами була пропущена золота нитка, й важка цегляна печать затуляла вхід.

На печаті був грубо зображений барельєф тварини й написані слова: «Ланнон Гіканус, Великий Лев Опета, володар Пунту й чотирьох царств».

– Дай мені свій ніж, – сказав Лорен.

– Ло, ми не можемо… – почав я.

– Дай мені його, нехай тебе чорти візьмуть. – Його голос трохи тремтів і був захриплий від особливої хоті й пристрасті. – Ти знаєш, що перед нами? Це скарбниця, золотий підвал Опета!

– Зачекай, зробімо це як годиться, Ло, – благальним голосом попросив я, але він узяв печать голими руками й відірвав її від брами.