Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

— Може, — тільки не я, — відказала тоном, який не допускав і найменших сумнівів.

Такий був здивований, що не виказав навіть розчарування. Мурреєві, однак, негоже наполягати! Вийшов з вітальні, потім з будинку — гадала, то він гримнув дверима, а виявилось, то був лише вітер. Я воліла б, одначе, щоб це був таки він. Трохи прикро — відхилити освідчення чоловіка й довідатися, що він тим фактом лише здивований.

Назавтра, уранці, тітка Рут запитала мене, що між нами сталося. Либонь, і сама здогадалася!

— Що ти можеш закинути Ендрю? — невдоволено спитала вона, вислухавши мою відповідь.

— Нічого. Тільки не подобається він мені! Має багато чеснот, але бракує йому дрібки розуму.

— Сподіваюсь, ти не потрапиш у тенета якогось вискочки, — мовила тітка Рут, явно маючи на думці Перрі.

Щодо Перрі я могла її заспокоїти. Минулого тижня він прийшов сповістити мене, що їде до Шарлоттетауна вчитися на правника. Узяв його до своєї контори пан Абель, відомий адвокат. Привітала його сердечно й тішилася разом з ним.

— Житиму на заробітну плату, — сказав Перрі, — і вже якось дам собі раду, коли треба буде купувати одяг. Тітка Томаса більше не хоче витрачатися на мене. Ти знаєш, чому.

— Бідний Перрі, — відказала я напівжартома.

— Ти не проти, Емілі? — спитав він. — Я б охоче вирішив, що з часом ми візьмемо шлюб.

— Я вже вирішила, що ні.

Не можу говорити до Перрі серйозно — так, як до Ендрю. Маю враження, що їм тільки здається, ніби вони закохані.

— Ти не знайдеш розумнішого від мене чоловіка, — переконував Перрі. — Я високо злечу!

— Певна цього, і буду щиро радіти, бо є тобі давнім та вірним другом.

— Другом, — повторив Перрі з ноткою досади. — Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною! Утім, я знаю: наполягати не годиться, згідно з Мурреївською традицією. Скажи мені одне: ти вийдеш за Ендрю Муррея?

— Ні, ніколи.

— Добре. А отже, як зміниш свою думку щодо мене, то дай мені знати. Одружимось, якщо мої почуття до тебе не згаснуть.

Нашу розмову я відтворила точно, не додаючи й не випускаючи жодного слова. А в книзі «від Джиммі» описала все так, як воно мало відбутися.

Здалося мені, що Перрі був сильніше засмучений моєю відмовою, ніж Ендрю, і це мені болить. Надто я люблю Перрі як товариша і друга! Так мені тяжко на душі, що завдала йому прикрості! А втім, я знаю: він скоро відновить душевну рівновагу.

Отже, я залишаюсь у Чорноводді сама. Що ж: буду працювати, поволі спинаючись на альпійське верхогір’я. Хвилинами я шкодую, що не поїхала з панною Роял.