Розділ «Післямова»

Невідомо, як остаточно відредагував би свій рукопис Ернест Хемінгуей. Можливо, в багатьох місцях автор уникав би чужих його стилю описовості, розлогості фрази, і навіть до деякої міри сентиментальності, зробив би текст сконцентрованішим, «густішим». Але безперечно те, що посмертно виданий твір є суто хемінгуеївським.

Для героя роману — художника Томаса Хадсона, — як і для ліричних героїв попередніх творів письменника, найголовніше — це певний моральний кодекс, що служить фундаментом, стрижнем його життя. Проте Хадсон відрізняється від героїв згадуваних досі творів письменника. Він — особистість творча, всесвітньо-відомий художник. Якщо полковник Кантуелл перед смертю може згадувати лише про свої втрати і невдачі, то Хадсон залишив людям свої картини, своє бачення і розуміння барв, руху, сенсу життя. Він вчився малювати в Парижі, пройшов велику мистецьку школу, об'їздив світ, але справжню домівку знайшов на острові, серед простих людей і незайманої природи.

Він малює портрети своїх друзів бідняків, їхній побут, їхню працю… Його картини також були частиною життя острова, життя природного і простого. На них намальовано дядечка Едварда і ловців черепах. «Негри на березі. Негри в човнах. Ловці черепах. Ловці губок. Штормові хвилі. Водяні смерчі. Розбиті шхуни. Недобудовані шхуни. Все те, що можна побачити й так». Задарма малює він для бару Боббі, де відвідувачі рибалки та інший простий люд, велику картину, відмовляючись водночас розважати своїм мистецтвом багатих туристів.

Тверді моральні переконання, той самий моральний кодекс, що спрямовує поведінку всіх позитивних героїв Хемінгуея, примушує Томаса Хадсона вступити у війну за справедливість із зброєю в руках. Але війна і творчість — несумісні. Спочатку війна забирає старшого з трьох синів Томаса, — двоє менших загинули ще до війни в автомобільній аварії — потім, хоч як він опирається, втягує у кривавий вир і його самого, аж поки він гине. З цього погляду «Острови в океані» можна назвати «романом втрат». Але найдужче звучить у романі гуманістична тема, тема засудження війни як протиприродного явища. Ця непримиренна контрастність, мабуть, ще яскравіше звучить через своєрідне музичне дімінуендо в структурі роману: від «Біміні» до «У морі» — від щастя до загибелі, від роздумів до дії, від творчості до руйнування.

Роман побудовано в основному на автобіографічному матеріалі. В паризьких спогадах Хадсона легко знайти місця, які нагадують «Свято, що завжди з тобою». У другій частині досить детально описано ті місця на Кубі, де бував сам Хемінгуей: його улюблений бар «Флорідіта», дім тощо. І третя частина насичена почуттями і досвідом Ернеста Хемінгуея, що два роки війни добровільно брав участь в охороні Кубинського узбережжя від німецьких підводних човнів на своїй яхті «Пілар». Письменник пише про те, що добре знає, і тому все в романі, як завжди, зображено переконливо й точно, а життя й характер героя міцно вмонтовано в структуру суспільного буття.

Біміні — це не тільки два маленьких острови Багамського архіпелагу, розташовані в Атлантичному океані, недалеко від узбережжя Куби. Біміні — казкова земля. Існує індіанська легенда про острів Біміні, на якому є джерело вічної молодості. Чудову поему — сумну й романтичну — написав про Біміні Генріх Гейне. Герой цієї поеми, один з жорстоких іспанських завойовників, провівши бурхливе життя, захотів повернути собі молодість. І поплив на пошуки чудового острова Біміні, а потрапив до вічної ріки забуття Лети.

Не можна не зіставити поему великого німецького романтика й незавершений роман американського майстра. Тільки роман починається з «Біміні» — із щасливої пори творчого розквіту і людської мудрості, із щастя віднайденої через дітей молодості. Але ворожий світ руйнує це недовге й примарне щастя, і, піднявшись на боротьбу, людина гине, — потрапляє до Лети. Мабуть, заключна частина — «Старий і море», якби вона була приєднана до цього роману, мала стверджувати одвічний бій людей із стихією, символізувати її непереможність, її складну й суперечливу єдність з природою, з світом, з життям. Проте задум повністю здійснено не було, і незавершений твір, звичайно, залишається прочитаним не до кінця.

Оповідання про Ніка Адамса

За життя Хемінгуея читач востаннє зустрівся з Ніком Адамсом — одним з найулюбленіших і найближчих автору героїв його оповідань — у виданій 1938 р. збірці «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань». По смерті письменника серед його рукописів було знайдено ще вісім новел про Ніка Адамса. Вони вийшли друком 1972 р. в збірці «Оповідання про Ніка Адамса», упорядкованій одним з дослідників творчості Хемінгуея Філіппом Янгом. Вперше всі оповідання було розміщено не за хронологією написання, а так, щоб створити єдину часову лінію в житті героя. Ті ж вісім оповідань, які доти не публікувалися, було подано в книжці курсивом.

Час їхнього написання важко визначити. Проте як хронологічна, так і тематична близькість до ранніх оповідань безсумнівна. Вони охоплюють великий відтинок часу в житті Ніка — від дитинства («Три постріли») до роздумів уже зрілого письменника («Про творчість»). Три невеличкі начерки взято із чернеток померлого автора. «Остання ніч у морі» — це розповідь про Ніка, що вирушив на першу світову війну. Як твердить Янг, епізод мав розпочати задуманий, але не написаний Хемінгуеєм роман «Разом з юністю» — про першу світову війну. Янг вважає, що завершеним було тільки оповідання «Сезонники». Дослідник, певне, має підстави для такого висновку, бо саме тут — у лаконічному, насиченому підтекстом, повністю переданому через ліричного героя оповіданні, — найбільше відчувається рука зрілого майстра: нічого зайвого, мінімум художніх засобів максимально передає відчуття повноти життя, молодості, літа, природи — всього того, що було найхарактернішим для юного героя.

Дещо незвичним для Хемінгуея є незакінчене оповідання «Останній незайманий край» — манерою оповіді воно більше нагадує повість. Тут суто хемінгуеївське світовідчуття, з його розумінням честі, мужності, доброти, несподівано перегукується із «вписаністю» героя в природу, такою характерною для іншого корифея американської літератури — Вільяма Фолкнера.

Дуже цікаві роздуми письменника про творчу працю із останньої новели — хоча навряд чи можна назвати їх новелою, це, скоріш, начерк, — що перегукується із «Святом, що завжди з тобою». Тут згадується паризьке життя Хемінгуея і його друзів того ж періоду — письменників Каммінгса, Дос Пассоса, Стайн, Андерсона, Паунда. Кращі сторінки тут з міркуваннями Хемінгуея про правду життя і правду літератури.

«Муссоліні — найбільший шахрай у Європі»

Це один із ранніх нарисів, написаний під час Лозаннської конференції, де Хемінгуей представляв канадську і американську пресу. Велика заслуга молодого письменника полягала в тому, що він одним з перших розпізнав справжню сутність фашизму і на весь голос викривав його.

Хто вбив ветеранів?

Депресія 1929 р, найбільшого лиха завдала американській бідноті — безробіття обернулося для неї голодною смертю. В страшному становищі опинилися і американські ветерани першої світової війни. Двічі — у грудні 1931 р. і липні 1932 р. ходили вони до Вашінгтона з петицією до уряду США, щоб їм продовжили виплату матеріальної допомоги. І щоразу неподалік од Вашінгтона, в Анакостії, їх розганяли зброєю американські солдати під командуванням генерала Маккартура. Нарешті уряд знайшов для них місце — відправив у Флоріду, де на маленьких островах Матекумбе, велося будівництво дороги. Вони жили в бараках. Перебуваючи в Кі-Уесті, Хемінгуей зустрічався з ними, знав їхній побут, їхнє життя.

31 серпня 1935 р. місцеві преса і радіо попередили жителів Флоріди, що з Багамських островів насувається страшний ураган і треба вживати рятівних заходів. Більшість жителів Кі-Уеста терміново залишали свої домівки, рятували себе і майно. Та ніхто не подбав про ветеранів. 2 вересня ураган налетів на Кі-Уест, наступного дня він пішов далі, але через сильний вітер жоден човен не міг дістатися до Матекумбе. Коли туди потрапили перші рятувальні експедиції, Хемінгуей був з ними. Картина, побачена рятувальниками, була страшна. Редактор марксистського журналу «Нью-Мессіз» телеграмою запропонував Хемінгуею написати нарис про ці події. 17 вересня гнівний памфлет Хемінгуея було надруковано в комуністичній пресі. Від гонорару письменник відмовився, вважаючи за безчестя наживатися на людському горі.

Крила над Африкою

В 1935 р. фашистська Італія напала на Ефіопію. В січні 1936 p. y журналі «Есквайр» з'явився антивоєнний і антифашистський памфлет «Крила над Африкою» з підзаголовком «Кілька слів про орнітологію», де Хемінгуей з великим болем не тільки викривав загарбницький характер війни в Ефіопії, розв'язаної Муссоліні, але й показував її ворожість самому італійському народові.

«Есквайр» — модний журнал для багатих чоловіків, з редактором якого А. Гінгрічем Хемінгуей перебував у дружніх стосунках ще з 1932 р. Щоб підняти тираж видання, А. Гінгріч запрошував до співробітництва видатних письменників, не обмежуючи їх темами і не втручаючись у виклад авторської думки. Така незалежність приваблювала до «Есквайра» Е Хемінгуея, де він друкувався протягом кількох років.