Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— На вепрів, на ведмедів, на вовків, на гірських козлів…

— Ти любиш полювати?

— Дуже. Над усе на світі. У нашому селі всі мисливці. А ти не любиш?

— Ні,— сказав Роберт Джордан. — Я не люблю вбивати тварин.

— А я навпаки, — мовив старий. — Я не люблю вбивати людей.

— Цього ніхто не любить, хіба що ті, у кого з головою не все гаразд, — відповів Роберт Джордан. — Але я не проти, коли це необхідно. Коли це заради спільної справи.

— Так, то зовсім інша річ, — сказав Ансельмо. — В моїй хаті - коли вона в мене була, бо тепер у мене вже немає хати, — висіли ікла кабана, якого я підстрелив у лісі в долині. Були й вовчі шкури — вовків я вбивав узимку, у снігу вистежував. Одного, найбільшого, я вбив край села якось у листопаді, повертаючись надвечір із лісу. Чотири вовчі шкури лежали на долівці в моїй хаті. Вони були зовсім витерті, але все ж то були вовчі шкури. Були в мене й роги гірського козла, якого я підстрелив У Сьєррі, і ще було опудало орла, його мені зробив майстер в Авілі, крила в нього були розгорнені й очі жовті, достоту як у живого. То була дуже гарна річ, і мені приємно було на все те дивитись.

— Так, — сказав Роберт Джордан.

— На дверях нашої сільської церкви була прибита ведмежа лапа; цього ведмедя я вбив навесні, зустрів його на схилі гори, він котив по снігу колоду цією самою лапою.

— Коли це було?

— Шість років тому. Її висушили, прибили до дверей церкви, і щоразу, коли я дивився на цю лапу, — зовсім як у людини, тільки з пазурями, — мені було так приємно!

— Ти пишався?

— Пишався, бо пригадував, як стрівся з ведмедем напровесні на схилі гори. А от коли уб'єш людину, таку саму, як і ми з тобою, нічого приємного на душі не лишається.

— Так, людської руки до церковних дверей не приб'єш, — сказав Роберт Джордан.

— Ще б пак. Кому ж таке на думку спаде. А все ж людська рука дуже схожа на ведмежу лапу.

— І тулуб людський дуже схожий на ведмежий, — сказав Роберт Джордан. — Якщо з ведмедя зняти шкуру, видно, що м'язи розміщені майже так само.

— Так, — сказав Ансельмо. — Цигани вірять, що ведмідь — брат людини.

— Американські індіанці також, — сказав Роберт Джордан. — Вбивши ведмедя, вони вклоняються йому й просять пробачення. Вони чіпляють його череп на дереві і, залишаючи те місце, благають, щоб він не сердився на них.

— Цигани вірять, що ведмідь — брат людини, бо в нього під шкурою таке саме тіло, і він п'є пиво, і любить музику, і вміє танцювати.

— Індіанці також вірять у це.