Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Містер Тейт знову закліпав очима так, наче раптом щось зрозумів. Потім повернувся і глянув на Тома Робінсона. Том Робінсон інстинктивно підвів голову.

Аттікус теж, видно, щось відкрив для себе, він миттю скочив на ноги.

— Шериф, повторіть, будь ласка, що ви сказали.

— Я сказав, що у неї було підбите праве око.

— Не те...

Аттікус підійшов до столу секретаря, схилився, дивлячись, як швидко бігала секретарська рука по паперу. Секретар перестав писати, перегорнув блокнот і прочитав:

«Тепер я пригадую — у неї права половина обличчя була в синцях».

Аттікус випростався і глянув на містера Тейта.

— То яка половина, Гек?

— Права половина, містер Фінч, але на ній, крім цих синців, були й інші, розказувати?

— Які ж то інші? — запитав Аттікус.

Поки містер Тейт відповідав, Аттікус повернувся, глянув на Тома Робінсона, немов кажучи — чого ж іще можна чекати?

— ...руки були в синцях і саднах, вона і шию мені показала. На горлі видно було сліди пальців...

— Навкруги горла? І ззаду на шиї?

— З усіх боків, містер Фінч.

— Кажете, з усіх боків?

— Так, сер, адже шия у неї тоненька — кожен обхопить...

— Будь ласка, шериф, відповідайте на запитання коротко — «так» або «ні»,— сухо мовив Аттікус, і містер Тейт замовк.

Аттікус сів і кивнув прокуророві, той кивнув судді, суддя кивнув містерові Тейту. Містер Тейт вайлувато підвівся і зійшов з підвищення.

Внизу люди завертіли головами, зачовгали ногами, матері возилися з немовлятами, кілька хлопчаків вибігли з залу. Негри позаду нас тихо перешіптувалися; Діл спитав преподобного Сайкса, в чому суть справи, але той відповів, що не знає. Поки що не було нічого цікавого: ніхто не кричав, юристи не сперечалися, все було просто, буденно, присутні, здається, були розчаровані. Аттікус тримався спокійно, добродушно, ніби йшлося про дріб’язкову власність. Він мав особливий хист вгамовувати бурхливі пристрасті, ось чому і справа про вчинене насильство трохи скидалася на суху проповідь. Я вже й забула про жахливі картини тієї ночі — напівсонні похмурі люди, запах хліва і горілчаного перегару, хриплий голос у темряві ночі: «Містер Фінч, вони вже пішли?» Наш страх розвіявся при світлі дня, тепер усе буде гаразд.