— Вікно високо від землі?
— Майже три фути.
— Вам добре було видно кімнату?
— Так, сер.
— Який вигляд мала кімната?
— Там усе було порозкидано, як після бійки.
— Що ви зробили, коли побачили підсудного?
— Я кинувся навколо дому до дверей, але не встиг добігти, як він вискочив і ну тікати. Проте я його добре розгледів, хоча й не гнався за ним — дуже розхвилювався за Мейєлу. Я вскочив у хату — Мейєла лежить на підлозі і гірко ридає...
— Що ж ви тоді зробили?
— Ну, я щодуху побіг по Тейта. Чорномазого я впізнав, він живе недалеко від нас, там їх ціле кубло, а він повз наш дім щодня ходить. Суддя, я вже п’ятнадцять років прошу наше окружне начальство: викуріть звідти чорномазих, з ними ж небезпечно жити по сусідству, до того ж і майно розкрадають...
— Дякую, містер Юел,— сказав квапливо містер Джілмер.
Свідок майже бігом спустився з підвищення і наштовхнувся на Аттікуса, який підвівся, маючи намір про щось запитати його. Суддя Тейлор дозволив присутнім посміятись.
— Одну хвилинку, сер,— сказав дружелюбно Аттікус.— Ви дозволите кілька запитань?
Містер Юел знову подався до крісла для свідків і, вмостившись, звів на Аттікуса гордовито-підозріливий погляд — так мейкомбські свідки дивляться на адвокатів своїх супротивників.
— Містер Юел,— почав Аттікус,— вам того вечора довелося чимало побігати. Давайте пригадаємо, ви сказали, що побігли до будинку, підбігли до вікна, вбігли в хату, підбігли до Мейєли, побігли по містера Тейта. Може, ви і по лікаря бігали?
— А нащо він був потрібен? Хіба я сам не бачив, що воно і до чого?
— І все-таки одного я не можу зрозуміти,— сказав Аттікус.— Невже вас не турбував стан вашої дочки?
— Ну аякже. Сам бачив, хто нашкодив.
— Ні, я маю на увазі фізичний стан. Ви не подумали про те, що ушкодження потребують невідкладного медичного втручання?
— Що?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Убити пересмішника» автора Гарпер Лі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 46. Приємного читання.