Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Брати і сестри,— мовив він,— ми дуже раді, що сьогодні до нас завітали гості — містер і міс Фінч. Усі ви знаєте їхнього батька. Перш ніж почати проповідь, я прочитаю кілька оголошень.

Преподобний Сайкс перегорнув якісь папірці, відклав один, потім витяг його поперед себе майже на довжину руки і став читати:

«Збори місіонерського товариства відбудуться у вівторок у будинку сестри Анет Рівз. Приносьте з собою шиття».

Далі прочитав із другого папірця:

«Всі ви знаєте, яке горе спіткало брата Тома Робінсона. Він був вірним парафіянином «Першої Покупки» з дитинства. Сьогоднішній грошовий збір і збір наступних трьох неділь піде його жінці Гелен, щоб вона могла звести кінці з кінцями».

Я ткнула Джема в бік:

— Це той самий Том, якого Аттікус захи...

— Тс-с!

Я повернулася до Келпурнії, але вона цикнула на мене ще до того, як я розкрила рота. Я принишкла і не зводила очей з преподобного Сайкса, який, здавалося, чекав, поки я вгамуюся.

— Попросимо нашого регента почати перший гімн,— сказав він.

Зібо підвівся з свого місця, пройшов між рядами, зупинився перед нами і оглянув паству. В руках у нього був досить потріпаний збірник гімнів. Зібо розгорнув книгу і сказав:

— Проспіваємо номер двісті сімдесят третій.

Цього я вже зовсім не розуміла.

— Як же ми співатимемо, коли перед нами немає слів?

Келпурнія всміхнулася.

— Заспокойся, дівчинко,— прошепотіла вона,— зараз усе зрозумієш.

Зібо кашлянув і голосом, що нагадував далеку канонаду, почав:

— Там, за рікою, лежить країна...

І сотня голосів напрочуд злагоджено проспівала ці слова слідом за Зібо. Не встиг завмерти протяжний голос на останньому слові, а Зібо читав далі:

— Серцю кожного із нас близька і мила...