Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Не підходь, чорномаза!

Лула зупинилась, але відказала:

— Нічого тобі приводити сюди білих дітей — у них своя церква, а у нас своя. Це наша церква, правда ж, міс Кел?

Келпурнія сказала:

— Але ж бог один, правда?

— Ходім додому, Кел,— мовив Джем,— ми тут небажані гості...

Я теж розуміла: ці люди не хотіли, щоб ми залишалися. Я скоріше відчувала, ніж бачила, що юрба наступає. Нас оточували щільніше, але коли я глянула на Келпурнію, її очі сміялися. Я знову подивилася на доріжку, обабіч якої були люди: Лула зникла. На тому місці стіною стояли негри.

Один вийшов наперед. Це був Зібо, сміттяр.

— Містер Джем,— мовив він,— ми раді бачити вас тут. А на Лулу не зважайте: вона сердита, бо преподобний Сайкс погрожував вичитати їй з кафедри. Всі її знають як баламутку, спаде на думку якась химера — от і носиться з нею; а ми дуже раді вам.

По цьому Келпурнія попрямувала до церкви, біля входу нас привітав преподобний Сайкс і повів до передньої лави.

«Перша Покупка» була нештукатурена, непофарбована. Вздовж стін на мідних скобах висіли гасові лампи; за сидіння правили лави з соснових дощок. За грубою дубовою кафедрою побляклий од часу рожевий шовковий стяг проголошував: «Бог є любов». Крім цієї прикраси, в церкві висіла ще літографія з картини Ханта «Світоч світу». Більше не було нічого. Ми звикли бачити в церкві піаніно чи орган, збірники псалмів, програму богослужіння — тут не було цих атрибутів. У церкві було похмуро, прохолодно, вогко, але парафіян прибувало дедалі більше, і в церкві ставало тепліше. До послуг кожного парафіянина на лавах лежали дешевенькі картонні опахала з яскравим зображенням Гефсиманського саду — дарунок Компанії металевих виробів Тіндела («Широкий і різноманітний вибір товарів»),

Келпурнія легенько підштовхнула нас із Джемом, щоб ми посунулися в кінець ряду, і сама сіла між нами. Витягла з гаманця хусточку, розв’язала тугий вузлик з одного кінця і дала нам з Джемом по монетці вартістю десять центів.

— У нас є свої,— прошепотів Джем.

— Тримай,— сказала Келпурнія.— Ви мої гості.

Якийсь час обличчя Джема виражало нерішучість: йому не хотілося брати гроші в Келпурнії, бо він мав власні, але чи етично відмовлятися за таких обставин? Зрештою вроджена чемність перемогла, і він поклав монетку в кишеню. Без найменших докорів сумління я зробила те саме.

— Кел, а де книжки з псалмами? — прошепотіла я.

— У нас таких книжок нема.

— А як же ви?..

— Тс-с,— сказала Келпурнія.

Преподобний Сайкс стояв за кафедрою і поглядом закликав парафіян до тиші. Це був невисокий, кремезний чоловік у чорному костюмі, білій сорочці з чорним галстуком; у світлі, що проникало крізь матове скло вікон, виблискував золотий ланцюжок годинника.