Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Давайте домовимося: ти слухаєш Джема, якщо він зуміє тебе переконати. Справедливо?

Тітка Олександра дивилась на нас мовчки, але коли вони з Аттікусом пішли по коридору, до нас долинуло:

— ...саме те, про що я тобі казала...

Зачувши ці слова, я і Джем зрозуміли: досить сваритися.

Наші кімнати були суміжні. Коли я зачинила двері, Джем сказав:

— На добраніч, Всевидько.

— На добраніч,— відповіла я тихенько, ввійшла в кімнату і в темряві попрямувала до вимикача. Біля ліжка я наступила на щось тепле і гладеньке, схоже на тверду гуму. Мені здалося, що воно живе, ворушиться.

Я ввімкнула світло і глянула на підлогу. Біля ліжка нічого не було. Я постукала до Джема.

— Чого тобі? — запитав він.

— Яка змія на дотик?

— Трохи шорстка, холодна. Наче порохом притрушена. А що?

— Здається, одна заповзла під моє ліжко. Ти можеш глянути?

— Жартуєш? — Джем одчинив двері. Він був у піжамних штанях. Не без задоволення я помітила сліди своєї роботи — губи у Джема напухли. Він швидко зрозумів, що я не жартую.

— Якщо ти думаєш, що мені дуже хочеться зустрітися під твоїм ліжком із змією, то помиляєшся. Зажди хвилинку.

Він побіг на кухню і приніс віник.

— Залазь на ліжко,— сказав Джем.

— Ти справді думаєш, що там змія? — поцікавилась я.

Це була подія. Підвалів під нашими будинками не було: вони стояли на кам’яних опорах на висоті кілька футів од землі, бувало, що змії заповзали в будинок, але траплялося це дуже рідко. Хто ж може дорікнути міс Рейчел Хейверфорд за те, що вона випиває щоранку скляночку чистого віскі — ніяк не здолає перебороти колись пережитий страх. Одного разу вона відчинила шафу у спальні, щоб повісити халат, і побачила на білизні гримучу змію!

Джем обережно провів віником під ліжком. Я теж нахилилася, зазирнула, чи не виповзає змія. Нічого не виповзло. Джем засунув віник далі.

— Хіба змії гарчать?