Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Аттікус визирнув з-за газети. Він сидів у кріслі біля вікна. Ми з Джемом були вже дорослі настільки, що великодушно дозволяли батькові приділяти собі півгодини ввечері.

Він зітхнув і пояснив, що означає вчинити насильство над жінкою.

— Оце і все? Чому ж тоді Келпурнія мені не відповіла, коли я її запитала?

Аттікус замислено звів очі.

— Про що ти?

— Коли ми поверталися з церкви, я спитала Келпурнію про це, вона порадила звернутися до тебе. Я спочатку забула, а тепер згадала.

Аттікус поклав газету на коліна.

— Будь ласка, поясни ще раз, не зрозумів,— сказав він.

Я розповіла йому докладно, як ми ходили з Келпурнією до церкви. Мені здалося, що Аттікус був задоволений, але тітка Олександра, яка доти сиділа в кутку і спокійно вишивала, відклала своє вишивання і не зводила з нас очей.

— Отже, у неділю ви йшли з Келпурнією з її церкви?

— Так, мем. Вона брала нас із собою,— сказав Джем.

Я пригадала ще щось.

— Так, мем, і ще я коли-небудь піду до неї додому, вона обіцяла. Аттікус, можна мені піти в неділю? Кел казала, що зайде по мене, якщо ти кудись поїдеш.

— Ні, не можна!

Це мовила тітка Олександра. Здригнувшись, я повернулася до неї, потім знову до Аттікуса; перехопила швидкий погляд, який він кинув на сестру, але було вже пізно — я встигла сказати:

— Я питала не вас!

Аттікус, хоч був досить огрядний, з незвичайною легкістю підхоплювався з крісла. Вмить він уже стояв на ногах.

— Попроси пробачення у тітки,— сказав він.

— Я питала не її, я спитала тебе...

Аттікус повернув до мене голову і так подивився своїм здоровим оком, що мені стало моторошно. Сказав суворо: