Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Схоже, що його нудить,— сказала я.

— Що б йому зараз не трапилося на дорозі, він не зверне.

Містер Тейт, прикривши долонею очі, подався вперед.

— Справді, він скажений.

Тім Джонсон посувався не швидше від черепахи, але не грався сухим листям, нічого не обнюхував, а несхибно тримався одного напрямку. Ніби його вела, підштовхуючи до нас, якась невидима сила. Було вже видно, як він здригався всім тілом, так кінь намагається одігнати від себе мух; пес то відкривав, то закривав пащу, його кособочило і все-таки тягло до нас.

— Він шукає місця, де померти,— сказав Джем.

Містер Тейт обернувся.

— Йому ще далеко до смерті, Джем, він ще й не починав здихати.

Тім доплентав до провулка за будинком Редлі і зупинився, певно, хотів зібрати останні проблиски свідомості, щоб вирішити, куди ж іти. Ступив ще кілька непевних кроків і тицьнувся у ворота Редлі, хотів обернутися, але не зміг.

Аттікус сказав:

— Гек, можна стріляти, поки він не зайшов у провулок. Бог його знає, кого він там зустріне. Кел, ідіть у будинок.

Келпурнія відчинила двері веранди і замкнула їх за собою на засув, потім передумала і лишила двері тільки на защіпці. Вона хотіла затулити собою щілину, але нам було все видно з-під її руки.

— Стріляйте, містер Фінч.

Містер Тейт подав Аттікусу рушницю. Мені і Джему стало недобре.

— Не гайте часу, Гек,— сказав Аттікус,— Стріляйте ви.

— Містер Фінч, тут треба з одного пострілу, без промаху.

Аттікус сердито похитав головою.

— Давайте, Гек. Він не ждатиме вас цілий день...

— Ради бога, містер Фінч, погляньте, де він стоїть. Схибиш — і вцілиш у будинок Редлі. А стрілець з мене нікудишній, ви ж знаєте.

— Та я вже років тридцять як не стріляв...