Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Від такої новини я відчула ще більший сором за свого батька.

— Отож...

— Що отож, міс Моді?

— Нічого. Тобі слід пишатися своїм батьком. Не кожен може грати на варгані. А тепер не вештайся тут і не заважай теслям, біжи додому, я піду до своїх азалій, і мені ніколи буде наглядати за тобою. Ще яка дошка може впасти на голову.

Я пішла на задвірок, там Джем стріляв з рушниці у бляшанку, таке заняття здалося мені безглуздям — адже навколо було стільки сойок. Я повернулася в палісадник і цілі дві години споруджувала біля веранди хитромудру фортецю; на будівництво пішли автопокришка, ящик від апельсинів, кошик для білизни, стільці з веранди і маленький національний прапор з коробки від пряженої кукурудзи — подарунок Джема.

Коли Аттікус прийшов на обід, я сиділа у фортеці: припала до землі і цілилася.

— Ти куди цілишся?

— В міс Моді — трохи нижче спини.

Аттікус обернувся і побачив огрядну мішень: міс Моді нахилилась над кущами у своєму дворі, щось розглядаючи. Аттікус зсунув капелюха на потилицю і попрямував через вулицю.

— Моді,— гукнув він,— хочу тебе попередити. Тобі загрожує велика небезпека.

Міс Моді випросталася, глянула на мене і сказала:

— Аттікус, ти справжній диявол.

Повернувшись, батько велів мені змінити позицію.

— І щоб я більше не бачив, що ти цілишся в когось із цієї рушниці,— сказав він.

А було б непогано, якби наш батько і справді був диявол. Цікаво, що скаже Келпурнія?

— Містер Фінч? Та він уміє робити все.

— Що, наприклад? — не вгавала я.

Келпурнія почухала потилицю.

— Точно не знаю,— мовила.

А тут ще й Джем допоміг — запитав батька, чи не збирається він грати за методистів, на що Аттікус відповів, що він надто старий, щоб грати; чого доброго, можна скрутити собі в'язи. Методисти хотіли будь-що викупити закладену ділянку церковної землі і викликати баптистів на футбольний поєдинок. Батьки всіх мейкомбських дітей, здається, готувалися взяти участь у футбольній баталії, за винятком нашого батька. Джем сказав, що йому навіть не дуже хочеться й дивитися на таку гру, але як би там не було, це все-таки футбол, і не піти неможливо. Він стояв і похмуро спостерігав, як батько Сесіла Джейкобса, граючи в команді баптистів, забиває голи. Ми з Аттікусом стояли поруч.