Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Якось у суботу, взявши з собою рушниці, ми з Джемом вирушили на полювання — може, трапиться кролик чи білка. Пройшли не більше як п'ятсот ярдів од подвір'я Редлі, коли я помітила, що Джем раз у раз поглядає кудись на дорогу. Поверне голову і зиркне скоса.

— Що ти там побачив?

— Собаку онде бачиш?

— Здається, то старий Тім Джонсон.

— Еге ж.

Хазяїн Тіма Джонсона містер Гаррі Джонсон був водієм автобуса в Мобілі і жив на південній околиці міста. Тім, червоно-брунатної масті пойнтер, був улюбленцем Мейкомба.

— Що він там робить?

— Не знаю, Всевидько. Може, краще вернутися де дому.

— Джем, адже тепер лютий.

— Все одно, треба сказати Келпурнії.

Ми помчали додому і влетіли до кухні.

— Кел, вийди на хвилинку на вулицю,— попросив Джем.

— Чого? Не можу я виходити на вулицю щоразу, коли вам заманеться.

— Там собака, і з ним щось негаразд.

Келпурнія зітхнула.

— Мені нема часу перев'язувати собачі лапи. Там у ванній є марля, візьми і перев'яжи сам.

Джем похитав головою.

— Він захворів, Кел. З ним щось недобре.

— Він що, намагається спіймати себе за хвіст?

— Ні, він робить отак.— Джем опустив плечі, зігнувся і почав широко роззявляти рот, наче золота рибка.— Отак він іде і, здається, нічого не тямить.