Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Іграшковий, звичайно.

— Ні, справжнісінький. Він зробить мені невидиме чорнило, і я напишу цим чорнилом Ділові листа.

Френсіс сказав, що не розуміє, яка з цього користь.

— Ти можеш собі уявити? Діл одержує листа, в якому нічого не написано. Оце буде загадка!

Розмовляти з Френсісом — те саме, що поступово спускатися на морське дно. Ніколи ще мені не траплялося бачити такого нудного хлопчиська. Він не міг наклепати на мене шкільному начальству, бо жив у Мобілі, але тітці Олександрі розповідав про мене все, що знав, а тітка, в свою чергу, розсипалася перед Аттікусом, який або вислухає та й забуде, або гарно вилає — як уже йому заманеться. За весь час тільки один раз я почула від батька різкі слова — тоді він розмовляв з сестрою:

— Сестро, я виховую їх як можу!

Думаю, що до цієї розмови мав якесь відношення комбінезон, у якому я бігала скрізь.

Річ у тому, що тітка Олександра виявляла надмірно велику турботу про мій гардероб. Я ніколи не стану леді, якщо ходитиму в штанях; коли я сказала, що в платті нічого не можу робити, тітка зауважила, що не треба шукати такої роботи, для якої потрібні штани. На думку тітки Олександри, мені годилося гратися плиткою, чайним сервізом, носити намисто із штучних перлин, яке вона подарувала мені, коли я народилася; крім того, я повинна осявати, як сонечко, самітнє життя мого батька. Я сказала, що можна ходити в штанях і в той же час сяяти, а тітка відповіла, що я повинна бути світла, як промінь сонця, що я народилась гарною дівчинкою, а тепер з кожним роком гіршаю. Вона постійно ображала і сердила мене; я не могла цього зрозуміти і звернулася до батька; він одказав, що в нашій родині й без мене досить сонячних променів, велів займатися своїми справами, що в основному я йому подобаюсь така, як є.

Під час святкового обіду мене звичайно садовили окремо за маленький стіл у їдальні; Джем і Френсіс обідали разом з дорослими. Тітка ще довго садовила мене окремо, в той час як Джем і Френсіс уже давно сиділи за великим столом. Я частенько думала, чого вона боїться — що я встану і щось перекину? Інколи мені хотілося попросити в тітки дозволу хоч раз посидіти за великим столом з дорослими: я б довела, що можу поводитися пристойно; зрештою, я ж обідаю щодня дома і нічого лихого не трапляється. Я попросила Аттікуса, щоб він вплинув на тітку, але батько відповів, що не може: ми гості і маємо сидіти там, де нас посадять. І ще сказав, що тітка Олександра не дуже розуміє дівчаток — їх у неї ніколи не було.

Але куховарство тітки Олександри примушувало забути всі її вади. Три м'ясні страви, свіжі овочі з комірчини, мариновані персики, два кекси та інші смачні речі — це був скромний святковий обід. Після обіду дорослі пішли до вітальні і посідали навкруги, у святковому настрої. Джем ліг на підлозі, а я вийшла надвір.

— Надінь пальто,— сказав Аттікус якимсь сонним голосом, але я не зважила на його слова.

Френсіс підсів до мене на ґанку.

— Я ще ніколи так смачно не обідала.

— Бабуся вміє чудово готувати,— сказав Френсіс.— Вона й мене навчає.

— Хлопцям це ні до чого.— Я уявила собі Джема у фартусі і засміялась.

— Бабуся твердить, що всі чоловіки повинні вміти варити їсти і доглядати своїх жінок, коли ті себе погано почувають,— сказав брат.

— Я не хочу, щоб Діл доглядав мене. Краще я його доглядатиму.

— Діл?

— Еге ж. Тільки ти нікому не кажи про це: ми збираємось одружитися, коли виростемо. Влітку він зізнався, що кохає мене.

Френсіс розреготався.