Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Ми самі її знайдемо.

— Ти певен? Бо, я гадаю, нам туди треба їхати.

— Я теж так думаю. Рушаймо. Попереду в нас купа роботи.

ТРИНАДЦЯТЬ

Тільки-но задні вогні старенького «форда» зникли за поворотом під’їзної алеї, як Стівен Кінг розплющив очі. Першим чином поглянув на годинник. Майже чотири. Він мусив би виїхати по Джо ще десять хвилин тому, але цей короткий сон пішов йому на користь. Почувався він пречудово. Свіжим. Очищеним у якийсь дивний спосіб. Він подумав: «Якби кожен післяполуденний сон міг таке творити, спання вдень стало б державним законом».

Може, й так, але Бетті Джонс вельми занепокоїться, якщо о пів на п’яту не побачить, як його «черокі» в’їжджає до її двору. Кінг узявся за телефон, щоб подзвонити їй, але чомусь не зміг відірвати погляду від блокнота на полиці. Його сторінки зверху прикрашав напис ТЕЛЕФОНУЙМО ВСІМ БАЛАКУНАМ. Скромний даруночок від однієї з її сестер.

Знов той відсутній вираз з’явився на його обличчі. Кінг розкрив блокнот і вхопив ручку, що лежала поряд. Нахилився і написав:

Дад-а-чам, дад-а-ча, не переймайся,

ти маєш ключа.

Якийсь час він уважно дивився на написане, а потім додав:

Дад-а-чад, дад-а-схрони, дивись, Джейку!

Ключ червоний!

Знов зробив паузу, а тоді завершив:

Дад-а-чам, дад-а-гуч,

дайте хлопчику пластиковий ключ!

Він дивився на щойно написане зі щирим замилуванням. Ледь не з почуттям закоханості. Боже праведний, як же йому було хороше! Ці фрази не мали ніякого сенсу, але писання їх подарувало йому таке шалене задоволення, ледь не екстаз.

Кінг вирвав аркуш із блокнота.

Зіжмакав його в кульку.

Кинув до рота.

На мить той застряг у нього в горлі, а тоді — гульк! — він його проковтнув. Діло зроблено! Він схопив