Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

Говен зайшов у темницю.

Двері замкнулися за ним.

КНИГА СЬОМА

ФЕОДАЛІЗМ І РЕВОЛЮЦІЯ

I. ПРЕДОК

На кам’яній підлозі склепу, біля квадратної відтулини нижньої камери, стояв ліхтар.

Тут же видно було повний кухоль води, солдатська порція хліба і оберемок соломи. Склеп був висічений у скелі, і якби в’язневі спало на думку підпалити солому, щоб викликати пожежу, то його намір був би марний, бо темниця не могла згоріти, а він напевне б задихнувся.

В ту хвилину, коли двері повернулися на петлях, маркіз крокував по своїй камері. Так з кутка в куток ходять усі хижаки, посаджені в клітку.

На скрип дверей старий підвів голову, і ліхтар, що стояв на підлозі між Говеном і маркізом, освітив обличчя обох.

Вони глянули один на одного, і така сила була в цьому погляді, що обоє застигли на місці.

Маркіз зареготав і вигукнув:

— Добрий вечір, пане. Чимало років я не мав щастя з вами зустрічатися Ви мені зробили ласку завітати до мене. Дуже вам дякую. Я не хочу нічого кращого, як трохи побалакати. Я починав уже нудьгувати. Ваші друзі марно витрачають час. Нащо треба встановлювати особу, провадити воєнно-польовий суд, всі ці довгі церемонії? У мене такі справи робилися простіше. Я тут у себе. Будьте ласкаві, заходьте. Ну, якої ви думки про все те, що тепер діється? Оригінально, правда ж? Жили собі король і королева. Король це був король, королева — це була Франція. Королю відтяли голову, а королеву одружили з Робесп’єром, Від цього пана та цієї пані народилася дочка, названа Гільйотиною, з якою мені, певно, доведеться познайомитися завтра вранці. Буду вельми радий з того, як радий бачити вас. Може, ви в цій справі й прийшли? Може, вас підвищили в чині? Може, ви вже стали катом? Якщо це просто дружній візит, то я зворушений. Пане віконт, ви, мабуть, вже забули, що таке дворянин. Так ось перед вами один — це я. Подивіться як слід. Адже цікаво? Він вірить у бога, вірить у традиції, вірить у сім’ю, вірить у своїх предків, вірить у гідність свого батька, у відданість і вірність, в обов’язок перед своїм монархом. Він шанує старі закони, доброчесність, справедливість, — усе те, що ви з великою радістю знищили б. Сідайте, прошу. Доведеться, правда, на підлогу, — крісел у цьому салоні, на жаль, немає. Але хто живе в бруді, може сидіти на землі. Я це кажу не для того, щоб вас образити, бо те, що ми звемо брудом, ви називаєте народом. Ви ж не будете вимагати, щоб я проголошував: свобода, рівність, братерство? Це одна з кімнат мого старовинного замка. Колись сеньйори кидали сюди мужиків, тепер мужики сюди кидають сеньйорів. Ця нісенітниця зветься революцією. Коли не помиляюсь, мені через тридцять шість годин мають відтяти голову. Я не відчуваю від цього прикрості. А от без тютюну погано. Якби ви були ввічливі, ви б прислали мені табакерку, яку я забув там нагорі, у дзеркальній кімнаті, де ви гралися малим хлоп’ям і гойдались на моїх колінах. Пане, я хочу вам дещо сказати. Вас звуть Говен, і, дивна річ, у ваших жилах тече благородна кров, така ж, як і моя. І ця кров, що зробила з мене людину честі, зробила з вас якесь чорт зна що. Бувають такі своєрідні явища. Ви мені скажете, що це не ваша вина. Але й не моя. Очевидно, людина стає злочинцем, не усвідомлюючи цього. Все залежить від того, хто яким повітрям дихає. У такі часи, як наші, ніхто не відповідає за свої вчинки, революція — це дурисвітка, що обкручує всіх, І всі ваші великі злочинці тільки великі простаки. Почати хоча б з вас. Мушу вам сказати, що я від вас у захваті. Так, я дивуюся такій людині, як ви. Людина славного роду, з добрим становищем у суспільстві, віконт, власник ось цього самого замка Тур-Говен, принц Бретонський, маючи змогу пролити кров за велику справу, в майбутньому герцог і пер Франції, маючи майже все, чого може бажати на землі розсудлива людина, — стає тим, чим ви є, і так старанно цього добивається, що вороги вважають вас злочинцем, а ваші друзі — дурнем. До речі, передайте мої вітання пану абатові Сімурдену.

Маркіз говорив невимушено, просто, нічого не підкреслюючи, наче у світській розмові, спокійно дивлячись своїми ясними очима на онука і заклавши руки в кишені жилета. Він спинився, передихнув і продовжував:

— Не буду критися від вас: я зробив усе можливе для того, щоб вас убити. Я сам особисто своїми руками тричі націлював на вас гармату. Це нечемно, я визнаю. Але дивно було б сподіватися від ворогів, щоб вони чинили вам приємність. Бо ж ми на війні, пане мій онук. Все в огні і крові. Короля ж убили. Чудові часи!

Він знову спинився, потім продовжував:

— І тільки подумати, що нічого б цього не сталося, якби в свій час повісили Вольтера та заслали Руссо на галери. Ах, це справжній бич — ці розумники! До речі, що ви можете закинути монархії? Правда, абата Пусселя заслали в його абатство Корбіньє, але дали йому змогу їхати не поспішаючи і в якому завгодно екіпажі. А щодо вашого пана Тітона, який був, треба сказати, добрий розпусник і негідник, то його спровадили із Венсенського замка в замок Гам у Пікардії, який стоїть, слід визнати, в досить поганій місцевості. От і всі провини. Я це пам’ятаю. Я теж кричав свого часу, я теж був такий же дурний, як і ви.

Маркіз помацав у кишені, немов шукав табакерку, і продовжував:

— Але не такий лихий. Ми говорили, щоб поговорити. Ми також обурювалися тоді всякою судовою тяганиною. Потім прийшли панове філософи. Їхні твори палили, а слід було палити самих авторів. До всього домішувалися ще придворні інтриги. І були всі ці йолопи, Тюрго[126], Кене, Мальзебер, фізіократи і так далі. Ну й пішло! Всьому причиною писаки та віршомази. Як же! Енциклопедія![127] Дідро! Аламбер! Ах, дурні недотепи! І така благородна людина, як прусський король, теж упіймався на їхній гачок! Я б розправився з усіма цими борзописцями! О, ми колись уміли чинити суд. Тут на стінах видно знаки коліс для четвертування. Ми не жартували. Ні, ні, не треба ніяких писак, бо коли будуть Вольтери, будуть і Марати. Коли будуть люди, що переводять папір, будуть і негідники, які вбивають. Доки буде чорнило, буде й чорнота. Доки руки людей триматимуть гусяче перо, дурість перетворюватиметься на лють і жорстокість. Книги породжують злочин. Слово «химера» має подвійне значення; воно означає і мрію, і страховище. Як доводиться розплачуватися за дурощі! Що ви нам співаєте про ваші права? Права людини! Права народу! Вигадки, дурні байки! Чисте безглуздя, пусте патякання! Коли я кажу: Авуаза, сестра Конана II, принесла Бретань в посаг Гоелові, графові Нантському і Корнуельському, який лишив свій трон Аленові Ферганові, дядькові Берти, дружини Алена Чорного, сеньйора Ла-Рош-Сюріон, матері Конана Малого, прадіда Гі та Говена де-Туар, нашого предка, я кажу ясну річ. І от вам право. Але ваші пройдисвіти, ваші шахраї, ваші нікчеми, що вони називають своїми правами? Боговбивство і царевбивство! Хіба ж це не гидота? О, мерзотники! Мені соромно за вас, пане. Адже в вас тече ця горда бретонська кров. Ви і я — ми походимо від Говена Туарського. Нашим предком був великий герцог Монбазон, пер Франції, що був вшанований орденським ланцюгом; він узяв штурмом Тур і був поранений у бою під д’Арком і помер обер-єгермейстером Франції у своєму замку Кузьєр в Турені на вісімдесят сьомому році. Я можу вам також назвати герцога Лодюнуа, сина пані де-ла-Гарнаш, Клода де-Лоррена, герцога де-Шеврез і Анрі де-Ленонкур та Франсуазу де-Леваль-Буадофен. Але для чого? Пан має честь бути ідіотом, і він домагається рівності з моїм конюхом. Я був уже старий, коли ви були ще хлопчиком. Я втирав вам тоді носа і втру тепер. Ви якось примудрились рости і в той же час лишатись малим. Відтоді, як ми бачилися, ми обидва йшли кожен своїм шляхом. Я шляхом честі, ви — протилежним. О, я не знаю, чим це скінчиться. Але панове ваші друзі — мерзенні негідники. Так, справді, я з цим охоче згоджуюсь, — прогрес надзвичайний. У нас в армії солдата за пиятику карали водою: три дні підряд він мусив випивати перед фронтом пляшку води. Цю кару скасовано. Ви завели обмеження цін. Ви маєте Конвент, єпіскопа Табеля, пана Шометта[128] і пана Ебера і знищуєте гуртом усе минуле, від Бастілії до календаря, де святих замінили овочами. Дуже добре, панове громадяни, будьте господарями, царюйте, порядкуйте, не соромтесь. Все це не завадить релігії бути релігією, все це не викреслить п’ятнадцяти століть з нашої історії, коли Франція була королівством, і стара французька аристократія, навіть якщо їй відтяти голову, буде вища за вас. А щодо вашого глузування з істеричного права королівських родів, то ми тільки знизуємо плечима. Гільперіх справді був тільки монахом на ім’я Даніель. Це Ренфруа вигадав Гільперіха, щоб зробити прикрість Карлові Мартелеві. Ми це знаємо не гірше за вас. Та не в тому річ. Річ у тому, щоб бути великим королівством, бути старою Францією, чудово впорядкованою державою, де насамперед шанували священну особу монарха, самодержавного володаря, потім принців, потім королівських офіцерів, що охороняли нашу землю на суші і на морі, потім керівників та управителів фінансів. Далі були вищі й нижчі судді, збирачі мита й державних податків, нарешті, королівська поліція. От що зветься добрим і зразковим державним ладом. Ви його знищили. Ви знищили провінції, як жалюгідні неуки, не знаючи, чим вони були. Геній Франції увібрав у себе геній всього континенту, і кожна з провінцій Франції репрезентує якусь гідність Європи: німецьку прямоту — Пікардія, шведську великодушність — Шампань, голландську працездатність та хазяйновитість — Бургундія, польську жвавість — Лангедок, іспанську гордість — Гасконія, італійську мудрість — Прованс, грецьку кмітливість — Нормандія, швейцарську вірність — Дофіне. Ви не знали нічого про це, ви розбили, поламали, потрощили, а самі лишилися дикунами й звірюками. А, ви не хочете більше мати аристократів! Гаразд, ви їх не матимете. Та ви ще пошкодуєте за ними. У вас не буде більше рицарів, не буде героїв. Прощай, колишня велич! Знайдіть мені тепер іншого д’Асса! Ви всі тремтите за вашу шкуру! Де тепер рицарі Фонтене, які вклонялися ворогові перед тим, як його вбивати? Де ті воїни у шовкових панчохах, що билися при Леріді! Минули ті дні військової слави, коли кавалерійські султани пролітали, як метеори? Ви пропащий народ. Ви потрапите під іноземне ярмо. Якщо воскресне Алаpix II, назустріч йому не виступить більше Хлодвіг; якщо воскресне Абдерам, його не зустріне Карл Мартель; якщо знову нападуть сакси, їм не дасть відсіч Піпін. Не буде таких боїв, як при Агнедалі, Рокруа, Лансі, Стаффарді, Нервінді, Штейнкірхені, Марселі, Року, Лоуфельді, Магоні. Не бачити вам Маріньяна з Франсіском і Бовена з Філіппом Августом, що одною рукою взяв у полон Рено, графа Болонського, а другою — Феррана, графа Фландрського. Ви ще матимете Азенкур, але ви не матимете Бакевілля, цього великого прапороносця, що, загорнувшись у прапор, дав себе вбити. Робіть своє, продовжуйте! Будьте новими людьми. Нікчемнійте.

Маркіз на хвилину замовк, потім продовжував:

— Але дайте нам змогу бути великими. Вбивайте короля, вбивайте, вигублюйте, топчіть усе під ноги. Кидайте старі закони, традиції, звичаї під свої підбори, перекидайте трон, зганьблюйте вівтарі, трощіть бога і танцюйте над усім тим! Це ваша справа. Ви зрадники і боягузи, нездатні на подвиг, на порив самозречення. Я все сказав. Тепер гільйотинуйте мене, пане віконт. Маю честь кланятися.