TextBook — Вона не потрапить туди.
— Ні.
— Ні, ні, ні!
— Тихше, мовчіть!
Справді, час було причаїтись, бо стало розвиднятися.
Раптом люди в засідці затамували подих. Почувся стукіт коліс і іржання коней. Вони дивилися крізь гілки і невиразно розрізняли на глибокій дорозі довгий віз, навколо нього охорона — верхівці, і щось велике на возі. Все це наближалося до них.
— Ось вона! — сказав один, як видно, начальник.
— Так, — підтвердив другий, — і верхівці.
— Скільки охоронців?
— Дванадцять.
— Казали, що буде двадцять.
— Дванадцять чи двадцять, — всіх поб’ємо.
— Заждіть, доки вони під’їдуть ближче.
Незабаром з-за повороту дороги з’явився віз і охоронці.
— Хай живе король! — вигукнув ватажок цього селянського загону.
Сотня рушниць випалила разом.
Коли дим розвіявся, охоронці зникли теж. Сім верхівців лежали на землі, п’ять — втекли. Селяни підбігли до воза.
— Стривай, — крикнув начальник, — це не гільйотина. Це драбина.
Справді, на возі лежала тільки довга драбина.
Двоє коней корчилося на дорозі. Візник теж був убитий, але в нього влучили випадково, не навмисно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дев'яносто третій рік» автора Віктор-Марі Гюго на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ“ на сторінці 56. Приємного читання.