Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

— Сині Сантерра.

— Того, що звелів бити в барабани, коли страчували короля. Отже, це батальйон парижан?

— Півбатальйон.

— Як він зветься?

— На прапорі, пане генерал, напис «Батальйон Червоного Ковпака».

— Це люті звірі.

— Що робити з пораненими?

— Добийте.

— Що робити з полоненими?

— Розстріляйте.

— Їх щось із вісімдесят.

— Розстріляти всіх.

— З ними дві жінки.

— Теж розстріляти.

— І троє дітей.

— Дітей візьміть з собою. Там видно буде, що з ними робити.

І маркіз торкнув коня.

VII. «НІЯКОЇ ПОЩАДИ!» (наказ Комуни)

«НІЯКОГО МИЛОСЕРДЯ!» (наказ принців)

У той час, коли біля Таніса відбувалося все це, жебрак прямував до Кроллона. Він спускався в яри, пробирався крізь гущавину, неуважний до всього і уважний до дрібниць, як він сам про себе казав, скоріше замріяний, ніж задумливий, бо в задумливості є мета, а в замріяності — ні. Він походжав собі, спиняючись, з’їдаючи то там, то там листок дикого щавлю, п’ючи з струмків, прислухаючись до далекого гуркоту, потім знову підпадаючи під вплив співучої чарівливості природи і підставляючи своє дрантя під сонце, можливо, чуючи й людські голоси, але прислухаючись тільки до співу пташок.