Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

— Ради вас.

— А! — сказав маркіз.

— І от ми тут.

— І вас сім тисяч?

— Сьогодні. Нас буде п’ятнадцять тисяч завтра. Це породження краю. Коли пан Анрі де-Ларошжаклен їхав до католицької армії, задзвонили на сполох, і за одну ніч шість парафій — Ізерне, Корке, Ешобруань, Об’є, Сен-Обен та Нюейль — послали йому десять тисяч чоловік. Не було бойових припасів, у одного муляра знайшлося шістдесят фунтів пороху, і пан де-Ларошжаклен відправився з цим. Ми догадувалися, що ви маєте бути десь у цьому лісі, і шукали вас.

— Так це ви атакували синіх на фермі Ерб-ан-Пайль?

— Вітер перешкоджав чути сполох. Вони не мали ніякої підозри, бо там їх селяни прийняли добре. А сьогодні вранці ми наскочили на ферму. Сині спали, і ми закінчили справу в одну мить. Я маю коня. Зволите прийняти його?

— Гаразд.

Один із селян підвів білого коня, осідланого по-військовому. Відмовившись від допомоги, яку йому пропонував Гавар, маркіз сам скочив у сідло.

— Ура! — закричали селяни. Цей англійський вигук досить поширений на бретонсько-нормандському березі, жителі якого мають постійні стосунки з островами Ла-Маншу.

Гавар по-військовому відкозиряв і спитав:

— Де буде ваша резиденція, монсеньйор?

— Поки що у Фужерському лісі.

— Це один із ваших семи лісів, пане маркіз.

— Треба священика.

— У нас є.

— Хто?

— Вікарій Ербрейської каплиці.

— Я його знаю. Він приїздив на Джерсей.

Священик вийшов з рядів і сказав: