Розділ «Санаторій Під Клепсидрою»

З прикрістю мушу себе перебороти, щоб оповісти згідно з правдою незбагненний факт, перед дійсністю якого здригається ціла моя істота. До нинішнього дня не можу я збагнути, що ми на всьому протязі були свідомими винуватцями того факту. В цьому світлі та подія набирає рис якоїсь дивовижної фатальности. Адже фатальність не обминає нашої свідомости і волі, а включає їх у свій механізм так, що ми допускаємо і приймаємо, як у летаргічному сні, речі, перед якими здригаємося у нормальних умовах.

Коли я, потрясений доконаним фактом, з розпачем питав у матері: — Як ти могла таке вчинити! Якби то, принаймні, Ґеня була зробила, але ти сама… — мати плакала, ламала руки, не могла дати відповіді. Чи думала, що батькові так буде краще, чи бачила єдино в цьому вихід з безнадійної його ситуації, а чи діяла попросту в незбагненній легковажності й бездумності?.. Фатум знаходить тисячу вивертів, коли йдеться про просування його незбагненної волі. Дрібного якогось, хвилинного затьмарення нашого глузду, моменту засліплення чи недогляду вистачить, щоб перемитити вчинок між Скиллою і Харибдою наших рішень. Потім можна без кінця ex post інтерпретувати і тлумачити мотиви, доскіпуватися спонук — доконаний факт залишається безповоротним і раз назавше пересудженим.

Ми опам'яталися й оговталися з нашого засліплення лише тоді, коли мого батька внесли на полумиску. Він лежав великий і спухлий внаслідок зварення, блідо-сірий і драглистий. Ми сиділи мовчки, як отруєні. Тільки вуйко Кароль сягнув виделкою до полумиска, але непевно опустив її на півдорозі, поглядаючи на нас із здивуванням. Мати звеліла відставити полумисок до вітальні. Там він лежав па столі, покритому плюшевою габою, обіч альбома з фотографіями і механічної катеринки з цигарками, лежав обходжуваний нами й нерухомий.

Однак, не на цьому мали закінчитися земні мандри мого батька, і той дальший хід, те продовження історії поза, здавалося б, вже остаточні й допущенні межі — є найболіснішим її пунктом. Чом же не згодився він врешті з програшем, чом же не визнав себе вкінці переможеним, коли вже направду мав для цього всі підстави і доля не могла вже піти далі у дощентному його пригнобленні? По кількох тижнях нерухомого лежання він якось сконсолідувався в собі, здавалося, мов би приходив помалу до себе. Одного ранку ми застали полумисок порожнім. Одна тільки нога лежала на березі тареля, вронена на застиглому томатному соусі і ґаляреті, столоченій його утечею. Зварений, гублячи ноги по дорозі, він поволікся остатками сил далі, в бездомну мандрівку, і більш ми не угледіли його на очі.

Переклав Андрій ШКРАБ'ЮК

Публікації:

Б. Шульц. «Цинамонові крамниці», «Санаторій Під Клепсидрою». — Львів, ВС «Просвіта», 1995.