Розділ «Частина перша»

— Т-так, сер, пробачте, сер, сподіваюся, ви не сприймете все, що я казав раніше, як глузування…

— Та дайте вже нам ті кляті квитки, щоб ми могли сісти на поїзд!

— Зараз, сер!

Касир проштовхнув нам стос квитків першого класу.

— Приємної вам поїздки, — побажав він. — Будь ласка, нікому не кажіть, що почули це від мене, пані й панове, але на вашому місці я б сховав цю пташку, щоб її ніхто не бачив. Провідникам вона не сподобається, попри ваші квитки першого класу.

Ми відійшли від каси, тримаючи в руках квитки, і Горацій роздув груди, мов павич.

— Де, скажи, будь ласка, ти взяв таку силу грошей? — спитала Емма.

— Врятував із шухляди комода пані Сапсан якраз перед тим, як будинок згорів, — відповів Горацій. — І пришив собі до пальта спеціальну кишеньку, щоб заховати.

— Горацію, ти геній! — вигукнула Бронвін.

— А хіба справжній геній віддав би всі наші гроші до цента? — вставив Єнох. — Невже нам справді потрібен був цілий вагон першого класу?

— Ні, — відказав Горацій, — але ж приємно було посадити того мужика в калюжу, скажи?

— Мабуть, так, — погодився Єнох.

— Це тому, що насправді гроші потрібні, щоб маніпулювати іншими й змушувати їх почуватися гіршими за тебе.

— Щодо цього я б не була така впевнена, — сказала Емма.

— Та я жартую! — махнув рукою Горацій. — Звісно, вони для того, щоб одяг купувати.

Ми вже збиралися було сісти на поїзд, коли нас зупинив провідник.

— Покажіть квитки! — зажадав він. А простягнувши руку до стосика в руці в Горація, помітив, що Бронвін щось кутає в пальто. — Що це у тебе там? — підозріливо приступив він до неї.

— А що в мене де? — відповіла Бронвін якомога недбалішим тоном, стараючись прикривати пальтом опуклість, яка ніяк не хотіла сидіти тихо.

— Під пальтом! Не грайся зі мною, дівчинко.

— Це, е-е… — Бронвін намагалася думати швидко, але їй це не вдавалося. — Пташка.