Розділ «Глава V. Снайпер Сергій»

Він розповів, що як громадянин підтримував сина в його бажанні бути на Майдані. Як батько — заперечував.

— Я не знаю, чи мусить Янукович стояти переді мною на колінах, але я напевно знаю, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною і з моїм сином, — жорстко промовив наостанок батько.

Устим не мав шансів вижити, як і решта одинадцять хлопців, які лежали тепер поряд із ним у холі готелю «Україна», обладнаному під тимчасовий морг. Так сказала журналісту головний лікар мобільної клініки самооборони Майдану Ольга Богомолець.

— Снайпер чи снайпери працювали професійно, — повторила вона вже на виході тому самому журналісту. — В усіх поранення в серце або в голову. Усі вбиті кулею калібру сім шістдесят два[28]. Стріляли на ураження.

Ніка, глибоко зітхнувши, знову вирушила на Інститутську, де тривала стрілянина. На ній не було бронежилета. Сказала, незручно, і він їй не личить! Зате на голові красувалася біла пластикова каска з червоним хрестом. Мішень…

* * *

Олексій уже був на початку Інститутської, напроти готелю «Україна», біля Жовтневого палацу — старої жовтої будівлі з білими колонами. Він короткими перебіжками пробирався вгору по вулиці. Повз нього згори в бік «України» бігом проносили тіла поранених і вбитих. Вище по вулиці працювали короткими чергами «калашникови» й одиничними пострілами СВД. Туди ж, нагору, переміщувалися, зігнувшись і перебіжками, молоді хлопці в будівельних касках та мотоциклетних шоломах із дерев’яними й жерстяними щитами. Вони були неозброєні. Лише дехто мав дерев’яні палиці.

Цик — спрацювала СВД. Один із хлопців на протилежній від Олексія стороні вузької вулиці впав на спину, випустив щит, засмикав ногами.

Цик — відразу другий вистріл. У хлопця, який нахилився до пораненого, з пластикового шолома вирвався фонтанчик крові. Він упав поряд без руху. Перший поранений кричав, благаючи про допомогу. Олексій знімав усю цю страшну сцену телевіком через вулицю. Він навіть бачив моторошну гримасу болю на обличчі пораненого.

До пораненого щосили знизу летів якийсь невисокий щуплюватий хлопчак у білій касці з червоним хрестом.

«Б…дь! — промайнуло в голові Олексія, поки він вистроював кадр у видошукачі. — На ньому навіть бронежилета нема! Що за…?!! Та це ж не хлопець! Це дівчисько!!!!!!!!!!!!!!! ЦЕ Ж…!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!»

Ніка підхопила пораненого ззаду під пахви, потягла його вниз вулицею. Незастібнута каска зірвалася з її голови. Червоний хрест злетів.

Раптом із протилежної сторони вулиці зірвалася темна фігура з двома камерами наперевіс, у бронежилеті й без каски, і кинулася до Ніки…

* * *

— Так, хорошо. Первый в минус. Второй его тащит. Все правильно. Молодцы ребята, — тихо говорить снайпер. — А ну-ка, мы его утяжелим десятью-то граммулями[29].

Постріл. В серце. Об’єкт звісив голову, затихає, ніжками не сукає. З того, що його тягнув, злітає каска.

— От страха? Прицеливаемся. Плавненько, Сережа, плавненько. Б…дь, это ж девчонка. Стоп. К ним кто-то бежит. — Стрілок переводить приціл на того, хто біжить. Каже голосно: — Журналист, по ходу. Две камеры[30].

— По журналисту минус, минус[31], — тріщать навушники.

Стрілок переводить приціл на дівчину, до якої біжить журналіст.

Дівчина повернула голову до того, хто біжить. Її скроня під темними локонами в прицілі. Стрілець затримався на секунду, змахуючи піт із брів. Постріл.