Розділ «Глава Х. Антон-Скерцо»

У когось, може, і було кілька життів, тільки не в сепара. Усередині підвалу, недалеко від входу пролунав гучний вибух, схоже, протипіхотної міни. Із зяючого чорнотою відкритого, як печера, підвального входу повалили клуби диму та пилу.

Салам і Скерцо кинулися туди, стали кожен зі свого боку від входу, очікуючи. За хвилину вони почули стогони й глухий кашель.

— Хлопці, мені пи…ць, — дивом виживши після незрозумілого, але потужного вибуху, сепар заговорив із пітьми підвалу рівним, спокійним, ледь розбірливим голосом. — Киньте мені гранату хтось, якщо не шкода.

Салам дістав із кишені «лимонку», збираючись уже висмикувати чеку.

— Не треба! — зупинив його підоспілий Бандер і крикнув у підвал. — Сепар, як ти там?

— Ногу, походу, відірвало, прямо, б…дь, коло стегна, — простогнав сепар, — осколочні в спині, у задниці. А так усе ніштяк.

— Я зайду? — спитав Бандер.

— Ти хто?

— Командир кіборгів, Бандер.

— Ну, заходь, командир кіборгів. Гостем будеш, — сепар закашлявся й знову застогнав.

— Стріляти не будеш?

— Нема чим.

— Добре, йду до тебе, — Степан повернувся до Салама й коротко додав: — Сєргєїча сюди на «раз-два-три» з його сумкою. Мені цей «язик» живим потрібен.

І зник у пітьмі підвалу. Сепар уже гучно й протяжно стогнав.

Підбіг Сєргєїч з увімкненим ліхтарем на касці і з сумкою з медикаментами. Підбігли ще хлопці. Один тягнув ноші.

— Четверо до мене! — скомандував Бандер зі сходинок підвалу.

Через хвилину сепара, усього закривавленого, винесли на світло.

Без правої ноги, з повислою вивернутою від плеча правою рукою, із закривавленим обличчям, яке вкривав шар порохової сажі, — сепар іще був живий.

Сєргєїч уколов йому конячу дозу знеболювального, антибіотика й ще чогось. Обробив рану перекисом, як міг, зупинив кров, туго перев’язав. Бинт моментально почорнів від крові.

Сепар прийшов до тями. Він лежав на ношах на підлозі. Мружився на світло, стогнав.