Розділ «Частина 7»

— Гольцапфель, та ти геть знахабніла. — Роза вагалася, чи варто їй лютувати. — Якщо ти думаєш…

— Я більше не буду плювати на твої двері, - перебила вона. — І віддам свій кавовий пайок.

Роза вирішила не лютувати.

- І трохи борошна?

— Ти що, єврейка? Тільки каву. Можеш обміняти її в когось на борошно.

Домовились.

Усі, крім дівчинки.

— Ну добре, нехай ходить.

— Мамо?

— Припни язика, Saumensch . Йди принеси книжку. — Роза повернулася до пані Гольцапфель. — У які дні?

— У понеділок і у п’ятницю, о четвертій годині. І сьогодні, зараз.

Лізель подріботіла за чеканними кроками пані Гольцапфель до сусіднього будинку, що, як дві краплі води, був схожий на помешкання Губерманнів. Лише трішки більший.

Коли дівчинка сіла за кухонний стіл, пані Гольцапфель примостилася навпроти неї, але повернулася до вікна.

— Читай, — скомандувала вона.

— Другий розділ?

— Ні, восьмий. Звісно, що другий. А тепер швиденько починай читати, доки я не випхала тебе за двері.

— Так, пані Гольцапфель.

— Не треба мені твоїх «так, пані Гольцапфель». Розгортай книжку. Чи ти зібралася сидіти тут до ранку?

Господи Боже, думала Лізель. Це моє покарання за всі ті крадіжки. Ось воно й наздогнало мене.

Вона читала сорок п’ять хвилин, а по закінченні розділу на стіл перед нею поклали мішечок кави.