Розділ «Частина 1»

— Колись, Лізель, — сказав він, — тобі самій страшенно захочеться мене поцілувати.

Та Лізель знала своє.

Вона поклялася.

Допоки вони з Руді Штайнером житимуть на цьому світі, вона ніколи не поцілує того жалюгідного брудного Saukerl’я. Не сьогодні — це точно. Зараз у неї важливіші справи. Вона оглянула свою заболочену одежу і констатувала очевидне:

— Вона мене вб’є.

Вона — це, звичайно ж, Роза Губерманн, також відома як мама, і вона таки справді ледь її не вбила. Слово Saumensch ні на мить не покидало дівчинку у процесі здійснення покарання. Роза перемолола її на фарш.

Випадок із Джессі Овенсом

Як ми з вами знаємо, Лізель іще не було на Небесній вулиці, коли Руді витворив свій ганебний дитячий подвиг. Одначе, коли вона озиралася, їй здавалося, що вона таки була там. У своїх спогадах Лізель якимось дивом стояла серед уявних вболівальників. Ніхто не розповідав їй про той випадок, та Руді, безперечно, компенсував це з надлишком, тож, коли вона почала пригадувати свою історію, випадок із Джессі Овенсом був такою ж частиною розповіді, як і все, що вона бачила на власні очі.

Був 1936 рік. Олімпійські ігри. Ігри Гітлера.

Джессі Овенс щойно закінчив естафету 4х100 метрів і виграв свою четверту золоту медаль. По всьому світу гомоніли про те, що він неповноцінна людина, бо темношкірий, і саме тому Гітлер відмовився потиснути йому руку. Та навіть найзатятіші расисти Німеччини захоплювалися досягненнями Овенса, і слава про його перемоги просочилася крізь шпарини. Але ніхто не захоплювався ним так, як Руді Штайнер.

Усе його сімейство зібралося у вітальні, а він прошмигнув повз і вийшов на кухню. Там вигріб трохи вугілля з печі і заповнив ним свої невеликі долоні.

— Ось так. — Він усміхнувся. Прийшов його час.

Руді намазував вугілля рівним і товстим шаром, доки повністю не почорнів. Він втер його навіть у волосся.

Подивився на своє відображення у вікні, вишкірився наче навіжений і, в самих трусах і майці, тихенько викотив братового велосипеда й помчав вулицею до «Овалу Губерта». В одній кишені він приберіг декілька вуглинок, на випадок якщо його забарвлення зітреться.

Лізель уявляла, що тої ночі місяць був пришпилений до неба, а навколо були пришиті хмари.

Іржавий велосипед увігнався в огорожу стадіону, і Руді переліз через неї. Він приземлився по інший бік і несміливим кроком подріботів до старту стометрівки. Трохи пожвавішавши, він взявся незграбно розминатися. Вишпортав з землі стартову позначку.

Очікуючи своєї миті, він походжав по стадіону, намагаючись зосередитися під чорнотою неба, а місяць і зірки дивилися на нього прискіпливо.

— Овенс у гарній формі, - почав Руді коментувати. — Це може бути його найбільша перемога за всі…

Він потис уявні руки інших бігунів і побажав їм удачі, хоча й знав: у них не було жодного шансу.

Стартовий постріл скомандував їм бігти. Весь стадіон, кожний його дюйм, заполонили вболівальники. Усі вони скандували одне. Вони вигукували ім’я Руді Штайнера, а його звати Джессі Овенс.