Розділ «Частина 1»

Руді обдумав пропозицію.

— Справедливо. — І вони потисли руки.

Небо було темним, його затягнуло імлою, а на землю вже опускалися дрібні крупинки дощу.

Бігова доріжка була болотистішою, ніж здавалася на перший погляд.

Бігуни приготувалися.

Замість стартового пострілу Руді підкинув камінця. Коли той упав на землю, обоє побігли.

— Я навіть не бачу, де фініш, — поскаржилась Лізель.

— А я бачу?

Камінь вгруз у землю.

Вони бігли пліч-о-пліч, штовхаючись ліктями, намагаючись вирватися вперед. Слизька земля чвакотіла під ногами, а за якихось двадцять метрів до фінішу обоє розпласталися у грязюці.

- Ісус, Марія і Йосип! — викрикнув Руді. — Я весь у цьому лайні.

— Це не лайно, — виправила Лізель, — це грязюка. — Проте вона теж не була цілком певна.

Вони проїхали ще метрів зо п’ять до фінішу.

— То що, нічия?

Руді глянув на неї — усюди його гострі зуби і витрішкуваті блакитні очі. Півобличчя вимазано грязюкою.

— Якщо нічия, я все одно отримаю свій поцілунок?

— Ще чого! — Лізель підвелася і змахнула трохи грязюки зі своєї куртки.

— Я не поставлю тебе на ворота.

— Та пропади ти з тими воротами!

Вони поверталися на Небесну вулицю, і Руді застеріг її.