Розділ «Частина 1»

Він постукав у вікно кравецької крамниці.

Якби дівчинка зуміла прочитати вивіску, то зрозуміла б, що крамниця належить татові Руді. Вона ще не відчинилася, та чоловік усередині вже розкладав на прилавку якийсь одяг. Він підвів голову і помахав рукою.

— Мій тато, — повідомив Руді, і невдовзі вони опинилися серед Штайнерів різного штибу, які махали татові, чи посилали йому повітряні поцілунки, або просто стояли і кивали головою (як це робили старші), а тоді почимчикували далі, до останньої цікавинки на шляху до школи.

ОСТАННЯ ЗУПИНКА

Дорога жовтих зірок.

Ніхто не хотів тут затримуватися, проте майже всі зупинялися й озиралися. Дорога — наче довга зламана рука, а на ній — декілька будинків із пошматованими вікнами і пощербленими стінами. На дверях намальовані зірки Давида. Ті будинки стояли там, як прокажені. Гнійні виразки на зраненому тілі німецької землі — це щонайменше.

— Вулиця Шиллера, — сказав Руді. — Дорога жовтих зірок.

Внизу вулицею снували якісь люди. Через мряку вони скидалися на привидів. Не люди — лише тіні, що метушаться під свинцевими хмарами.

— Ходіть, ви двоє, - покликав Курт (найстарший із дітей Штайнерів), і Руді та Лізель швиденько підійшли до нього.

У школі Руді навмисне вишукував Лізель під час перерви. Йому було байдуже, що там казали інші про тупість новенької. Він був із нею від самого початку і буде з нею потім, коли вона вибухне образою. Проте він не буде безкорисливим.

ГІРШИМ ЗА ХЛОПЦЯ, ЯКИЙ ВАС НЕНАВИДИТЬ,

може бути хіба хлопець, який вас любить.

Наприкінці квітня, повернувшись зі школи, Руді і Лізель вешталися Небесною вулицею і чекали, поки усі зберуться, щоб пограти у футбол. Вони прийшли трохи раніше, тож інших дітей іще не було. На вулиці був лише лайливий Пфіффікус.

— Дивись! — показав Руді.

ПОРТРЕТ ПФІФФІКУСА

Хирлявий.

Біле волосся.

Чорний дощовик, бурі штани, розлізлі черевики і язик — та ще й неабиякий.

— Гей, Пфіффікусе!

Коли фігура віддалік озирнулася, Руді засвистів.