Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Сьогодні кричать і мама, і тьотя Аля на мене весь день.

Ерик навіть висловив припущення, що мене обов’язково слід покарати!

— Наприклад, замкнути саму в кімнаті й нікуди не випускати! — сказав Ерик задумливо.

І я ще йому симпатизувала. Думала, він — мій друг! А він он як! Бабуся Тося за мене несміливо заступалась, але тьотя Аля звеліла їй стулити рот. Моя найближча і наймиліша подруга — це Хейда. Хоч ми іноді й сваримось. Вона не зла і не підла.

Поля

Прийшла від Ерика. Він сам покликав у гості. Удома були бабуся Тося, тьотя Аля, моя мама і він. Ерик їде в неділю. Щоразу невідомо, наскільки — може, назавжди.

Ерик відзначатиме свій день народження весело. Він сказав, що піде з друзями на дискотеку. Там будуть дівчата, які вміють танцювати на столі.

Я його не ревную. А може, просто брешу собі тому, що так легше.

Поля

Займаю себе прибиранням і роботою. Торгую.

З Хейдою годую бездомне цуценя. Ми його переховуємо, щоб не вбили сусіди. Собак тут не люблять, убивають.

А в школі на моїй парті великими літерами хтось написав: «ПОЛІНА — РОСІЙСЬКА ТВАРЮКА І ПОВІЯ». Я стерла це, як могла, і закреслила пастою.

Дівчинка Арина, побачивши, як мене трусить, почастувала халвою. І сказала:

— Серед нас, чеченців, багато ідіотів. Але є й гарні люди. Мені дуже соромно за тих, хто це написав.

Поля

Знову чіплялися хлопці з 10-го й 11-го класів. Говорили:

— Усі знають, хто ти! Не вдавай!

— А хто я? — спитала я.

— Росіянка!

— Хто це сказав?