Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Мамі легше, і вона ходить. Допомогло розтирання.

Ерик обіцяв записати мені в подарунок музичну касету. Він касетами торгує. Записує вдома на магнітофоні і продає, обкладинки сам робить. Усі хлопці до нього приходять, купують. Це в нього бізнес такий.

Мені він сказав учора, що в мене купа комплексів, а от у Росії в дівчат немає комплексів. А що потрібно, щоб їх позбутись?

Маму спитала. А мама давай повчати:

— Ти про це забудь! Мало що хлопець базікає! Тобі ніколи не можна буде вдягти коротку спідницю! Завжди повинна бути скромною! У величезній хустці!

Це, мабуть, через ненормальних на всю голову, які наїхали з гір.

— Можуть убити! — мама сказала. — Ти дочка Чечні й повинна дотримуватися звичаїв!

А мені так хочеться просто жити нормально. Як Сашка.

Прийшла зі школи.

Ганьба! Там про мене говорять, що в мене закохався Мага. Він сам ці звістки поширює по класах. Але ж я «росіянка». Якщо «росіянка», отже, «повія» й «тварюка», що ніякого кохання не варта. Бо гірша за всіх через національність!

Мага живе у великому гарному будинку. Він єдиний син у своїх батьків. Інші діти (їх близько десяти) — усі дівчата! У батька Маги є машини. Вони багаті люди.

Багато з мого класу хочуть за Магу заміж. Хоча він інгуш, а не чеченець. Йому зараз 13 років, а скоро буде 14!

Мої подруги, Зуля, Кассі й Заїра, зі мною після «новини» Маги розмовляти перестали. А Яха, Лінда, Тара, Малка, Міла й Німа мене впіймали за школою, і Яха на мене плюнула, сказавши:

— Тобі, російській тварюці, ми Магу не віддамо!

Я раніше дуже боялась і соромилась, коли вони обзивали мене «російською тварюкою», а тепер мені однаково. Вони — ідіоти. І я сказала їм про це. Після чого покотилася з Малкою по асфальту. Лупцювати мене їй допомагали Яха та Лінда — інші не втручались.

Втрати були приблизно рівні: жмут волосся видерли в мене, а я величезний пучок видерла в Лінди. Дуже її ненавиджу! Інші мене в бійці особливо й не цікавили. Хоч і Яху побити вдалося.

Додому зі школи я йшла з Тиною та Сетою. Вони — все, що залишилося від мого великого «союзу». Вони хлопцями взагалі не цікавляться. Сета худенька, маленька, як і Тина. У Тини на руках вісім сестричок — усі молодші за неї. А Сета читає Коран і допомагає бабусі на городі.

— Як шкода, що нас не було поруч, коли на тебе напали! — сказала Сета. — Ми б билися за тебе до кінця!

Зненацька біля нас зупинилася машина. У ній сиділи бойовики. Питають мене по-чеченськи:

— Красуне, як тебе звати?