Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Я кроку не ступлю. Куди ти мене тягнеш?!

А тим часом хлопці з 10-го класу пішли в кабінет (а там нікого, крім них, не було) і встигли підморгнути моїй «церберці», яка щосили тягла мене шкільним коридором! Я відразу зрозуміла, що вони задумали якусь гидоту!

Вона мені каже:

— Ходи, і без розмов! Тебе зараз де з ким познайомлять… І взагалі — ти «росіянка». Не думай про себе забагато!

Я вивернулась, вирвалась і побігла. Вони це побачили, і за мною. На щастя, урок почався. Я встигла заскочити в клас.

Мені так тривожно. Говорила з Кассі, як бути. Але вона — типу Альонки: «Якщо тебе схоплять, я втечу».

Тина, худенька чеченка, взагалі страху натерпілась. Тепер зі мною навіть розмовляти боїться, щоб не потрапити під розбірки. Ми з Тиною ходили іноді разом додому. Але від згорілої п’ятиповерхівки вона йде в інший бік, а мені ще два квартали йти на самоті.

Сьогодні з неспокійною душею йшла зі школи і бачу: стоїть новий сусід із нашого будинку (який уже не раз висловлювався, що нас із мамою треба вбити). Цей здоровенний чолов’яга став кричати на мене по-чеченськи. Я йду, вдаю, що це він не мені. Адже я його навіть не знаю, що він може мені говорити? Тоді він став російською кричати:

— Російська суко, я тебе заріжу! — і ще щось горлав і горлав.

Зараз я вже вдома. Але мені все одно страшно.

Тьотя Аля в нас учора ночувала. А Ерик у Мансура. Вони бояться ночувати у своїй квартирі.

Сьогодні мій вітчим Руслан піде виставляти незваних гостей із домівки бабусі Тосі. Руслан по-чеченськи іншим чеченцям спробує пояснити, що недобре виганяти старих росіян на вулицю та захоплювати їхнє майно.

Ерик і тьотя Аля виїдуть в інший регіон. Назавжди. А що робити? З їхньої оселі загарбники виселятися не мають наміру. Погрожували. Руслан нічого не зміг зробити.

Поля

Була в школі. Уроків майже не було. Я розповіла вчителеві Султану Магомедовичу, як мене десятикласники хотіли затягти в порожній кабінет. Він пішов із ними поговорив. Сказав, мабуть, що в мене в роду чеченці, щоб вони мене не чіпали.

Сьогодні «Осінній бал» в 11-х класів. Наш 7-й «А» пролетів!

Тьотя Аля плаче — не хоче з Ґрозного їхати. А що робити?

Тьотя Аля та Ерик виїхали. Ми їх обіймали і плакали.

Кассі знає мою домашню адресу. Це погано! Може «здати», якщо її налякають старшокласники. Батьки Кассі полюбляють випити. Їй жити важко.

Вона теж веде щоденник. Дала мені почитати. Переписую звідти сторінку: «Прийшла з пляшкою горілки (хто?) засмучена. Випила з мамою. Потім прийшов тато. Теж п’яний. Мені було ніяково, і я сиділа під ліжком. Дзенькали склянки». О як! Її щоденник іще крутіший, ніж мій!