Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Усі дивилися на мене в захваті. Лур’є-Левиця підійшла і сказала:

— А ти класна!

Поля

Іноді мені здається, що все це — сон. Сон, який коли-небудь скінчиться. Що я бачила? Війну. Роботу. Ринок.

Ще школу, свій жахливий клас. От, припустімо, в нас твір: мені хочеться написати щось гарне, добре, а не виходить! Але навіть найдовші страхіття закінчуються. І я думаю: що ж побачу, коли прокинусь? Квіти, траву, сонце! Що це? Я лежу на піску, і поряд хлюпоче море!

Вітрильник із бірюзовими вітрилами пливе, гойдаючись на хвилях. Захід сонця, яке прощально видихає червоно-жовтогарячі промені. Чайки кричать. Де я? У мене ж має бути батько? І я згадую, що він вирушив на вечірню прогулянку. Він на вітрильнику, далеко. А мати? Мама готує варення разом із тьотею і, здається, мені щось доручала. Раптом із-за дерев вибігає дівчина. Кароока, схожа на мене.

— Полю! Я знайшла! Знайшла!

— Що ти знайшла? — питаю я, дедалі більше дивуючись.

— Як що?! Суниці, звісно! — відповідає вона.

Я згадую: це моя сестра.

— Ходімо! — кличе вона за собою.

Дорогою я розповідаю їй сон: про те, як я жила в дивному місті на ймення Ґрозний, як ходила до школи і яка була війна.

Сестра сміється.

— Ну й привидиться ж таке!

Ми з сестрою біжимо далі. Суниць так багато! Швидше треба їх зібрати! Аж тут невідомо звідки чути дзенькіт. Він перетворюється на гудіння. Потім це вже справжня сирена. І голос нашої вчительки, як грім:

— Здавайте твори! Урок закінчено!

Ах, це був сон!

П.

Привіт!

Ти, Щоденнику, і не уявляєш, що тут діється! З’явилися тьотя Аля, Ерик і Сашка. У них бандити захопили будинок! Ох! Ох! Той будинок у приватному секторі, де жила їхня бабуся!