Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Один хлопчик із десятого класу підійшов і при всіх мене вдарив. Ми стояли в залі — мій клас і вчителі. Я від удару впала на підлогу. На мені біла кофтинка вся забруднилася. Він сказав: «Ти російська сука!» — і пішов.

А всі відвернулись. Ніхто мені не допоміг підвестись. Навіть учителька нічого йому не сказала.

Я не знала, як бути. Мені стало так соромно! Я зовсім не вмію захищатись. І бути «росіянкою» погано. А раніше так не було.

Поля

Мене хвалили за твір. Його читали перед усім класом. Я написала про вітрильник. Вітрильник пливе в океані. На землі війни, а на ньому мир. І там усі ті, хто не хоче воювати. Мені поставили п’ять із плюсом за сюжет і три з мінусом за орфографію. Коли я пишу, то роблю купу помилок.

Ще приходив інший учитель. У всіх дітей питали: хто в їхній родині бойовик? Обіцяли винагороду та курорт. Діти говорили, а це все записували на аркуші. Потім роздавали подарунки. Мені не дали нічого.

На фізкультурі я пішла надвір, а діти з нашого класу взялися за руки і давай кричати:

— Ми не будемо з тобою гратися! У тебе російське ім’я! Іди геть! Забирайся! Росіянка!

Учитель змовчав. А в мене всередині порожньо стало. Чому вони зі мною так? І я пішла. Сиділа сама на лавці серед дерев. Нещодавно там знайшли труп чоловіка в куртці. Його об’їв пес. Він тут кілька днів лежав.

Поля

Сьогодні мені вперше зізналися в коханні. Я читала Блока, мого улюбленого «Демона». А тут Сашка постукав. Син тьоті Алі. Постукав і каже:

— Я тебе люблю, Полю!

Він молодший за мене на рік.

Поля

Звичайно, я не сказала. Але мені більше подобається його старший брат Ерик. Він дуже хоробрий. Він бігав рятувати тата.

А Сашка маленький.

Коли моя мама кричить на мене, свариться, Сашка стукає до нас, ніби кличе мене винести сміття. У нас величезний смітник за будинками, схожий на гору Еверест щурячого масштабу. Ніхто сміття машиною роками не вивозить. Ми беремо відра і йдемо туди. Так він рятує мене від матінки та її стусанів.

Я у тьоті Валі й Альонки. Вони живуть у діда Паші в приватному секторі.

Я прийшла додому зі школи: двері відчинені, ключі в замку, а мами немає. Ніде. Побігла до тьоті Валі. Вона каже:

— Маму твою вбили! Усіх росіян ріжуть, убивають. Ходімо шукати її тіло.