TextBook Поруч із нами тьотя йшла з хлопчиком, чеченці. І дідусь із бабусею, росіяни. І ми. Усі до церкви йшли — там продукти інколи дають. Козаки привозять.
Як почали стріляти! Бій! Солдати стали бити гарматою по ополченцях, по іншому мосту. Гармата велика! На колесах! Вона стріляє, а земля ворушиться, як землетрус.
Я лежала і кричала від страху. А мама мене потягла за шкірку в зруйнований готель «Кавказ». І люди з мосту теж прибігли в руїни готелю. Там лежали на підлозі. А стріляли сильніше й сильніше. Я так боялася! Я подумала, от смерть прийшла. Ніякої «теплової» міни не треба. Так уб’ють.
Готель розбитий. У нього тисячі разів влучали снаряди. Стіни як мереживо. Під ногами купа тирси з каменю. Ми дві години там лежали. Познайомились.
Хлопчик плакав. До тьоті Асі на руки заліз. Вона на підлозі лежала, його обіймала. А дідусь Борис нас заспокоював. Сказав, що кулі не дістануть. Адже так не буває, щоб усіх відразу вбило. У кожного своя доля!
Потім ми дивимось, а купа мішків у кутку ворушиться. Там сміття було, пакети. Вилазять четверо солдатів звідтіля. Виявляється, вони весь час там лежали! Мама до них:
— Що ви тут робите?!
Вони:
— Ми ховаємося. Ми не хочемо воювати!
Дід Борис давай їх лаяти:
— Що ви тут робите? Бій іде! А ви за мішками сидите!
А солдати худі такі. Кажуть:
— Ми не хочемо воювати! Ми додому хочемо! Додому!
Коли тихіше стало, солдати нас провели до іншого будинку. Мама прохала в них бронежилет.
— Дайте, — сказала мама, — один бронежилет. Для дитини!
Але солдати не дали. Собі, сказали, мало. По три на себе вдягли. Боялися дуже.
Ми перебігли дорогу, зайшли крізь вікна в інший будинок. А там вихід завалений. Немає виходу. Потрібно з третього поверху стрибати. Назад не підеш — знову стріляють. Я стрибнула і впала на велику гору битої цегли. Ноги забила та руки подряпала.
А за мною всі пострибали: охнувши, стрибнула тьотя Ася, лаючись, мама, бабуся й дідусь стрибнули вниз, перехрестившись.
Дідусь Борис сина тьоті Асі в повітрі піймав.
15.03.Мансур приходив. Приніс борошна на перепічку. Його родина пішла від нас. Ще стріляють, але не так сильно. Вони жили в нас, поки сильно стріляли.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники» автора Поліна Жеребцова на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр“ на сторінці 19. Приємного читання.