Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Вони всміхнулися одне одному, і Джек ніяк не міг згадати, коли ще йому так відчайдушно хотілося плакати чи коли ще він так сильно любив її. Ця безнадійна непохитність… і те, що мати повернулася до «Чорної чуми», було частиною цього.

Принесли напої. Вона легенько торкнулась його склянки.

— За нас.

— Валяй.

Вони випили. Підійшов офіціант із меню.

— Я на нього не сильно тиснула, Джекі?

— Ну, може, зовсім трішки.

Вона поміркувала над цим якусь мить і знизала плечима.

— Що будеш?

— Гадаю, камбалу.

— Я також.

Джек замовив страви. Він був дуже збентежений і поводився надзвичайно незграбно, але знав, що це саме те, чого хоче мати, і, коли офіціант пішов, він побачив по її очах, що непогано впорався із завданням. У цьому була заслуга дядька Томмі. Коли вони повернулися з «Гардіс», дядько Томмі сказав:

— Гадаю, ти не безнадійний, Джеку. Звісно, якщо нам пощастить подолати твій огидний потяг до жовтого плавленого сиру.

Принесли їжу. Джек накинувся на камбалу — гарячу, приправлену лимоном, смачну. Лілі лише трохи поколупалася в тарілці, з’їла кілька стручків квасолі, а тоді заходилася совати те, що залишилось, по тарілці.

— Заняття в школі почалися два тижні тому, — повідомив Джек під час вечері.

Коли він побачив великий жовтий автобус із написом на боці «Районна школа Аркадії», то відчув провину. Зважаючи на обставини, він вирішив, що це, імовірно, абсурдно, але так і було. Він начебто грався в прогульника.

Лілі запитально глянула на сина. Вона замовила й устигла спорожнити другу склянку. Офіціант саме ніс третю. Джек знизав плечима.

— Просто вирішив, що варто згадати.

— Хочеш піти до школи?

— Га? Ні! Не тут!