Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Цього разу Морґан, насупившись, повернувся.

— Ну? Що?

— Погляньте! Дах готелю!

Морґан побачив, що всі флюгери і мідні фігури (орнаменти даху), які під час штилю і бурі оберталися з однією швидкістю, зупинилися. Тієї ж миті земля під їхніми ногами різко похитнулася і знову заспокоїлася. Наче якась підземна тварюка гігантських розмірів здригнулася під час зимової сплячки. Морґан майже повірив би, що це просто його уява, якби не широкі, налиті кров’ю очі Ґарднера.

«Закладаюся, Ґарде, ти хотів ніколи не виїжджати за межі Індіани, — подумав Морґан. — В Індіані немає жодних землетрусів, так?»

Тихе сяйво знову спалахнуло у вікнах «Ейджинкурта».

— Що це означає, Морґане? — хрипким голосом запитав Ґарднер.

Морґан бачив, що його божевільна лють через смерть сина перетворилася у страх за самого себе. Це було нецікаво, але Морґан знав, що коли знадобиться, Превелебний поверне минулу скаженість. Морґан ненавидів витрачати енергію на будь-що, непричетне до прямого усунення перешкоди, яка постала між ним і світом — всіма світами. Усунення Джека Сойєра, котрий з’явився спершу як чиряк, а тепер розрісся до розмірів найбільшої проблеми Слоутового життя.

Рація Ґарднера запищала.

— Командир четвертого червоного загону Сонячному! Сонячний, прийом!

— Сонячний слухає, командире четвертого червоного загону, — загорлав Ґарднер. — Що трапилося?

Один за одним Ґарднерові проквоктали чотири рапорти, які майже не відрізнялися за змістом. Нічого нового, не відомого їм з Морґаном, він не почув: спалахи світла, зупинка флюгерів, тремтіння землі або можливий початок землетрусу. Однак Ґарднер з гострим ентузіазмом слухав кожен рапорт, ставив різкі запитання, гаркав «Далі» і наприкінці кожного сеансу зв’язку обривав співрозмовника словами «Повтори» або «Зрозуміло». Слоут подумав, що Ґарднер поводиться, як актор другого плану у фільмі-катастрофі.

Але якщо йому від цього ставало краще, Слоут не заперечував. Це дозволяло йому не відповідати на запитання Ґарднера… і тепер, коли він думав про це, то припускав, що, можливо, Ґарднер не хоче чути відповіді, і саме тому він поринув у цю муру з радіоперемовинами.

Вартові мертві або виведені з ладу. Ось чому зупинилися флюгери, ось чому спалахувало те світло. Джек не знайшов Талісман… принаймні поки що. Бо коли він його таки знайде, все в Пойнт-Венуті справді затрясеться, загримить і закрутиться. Однак Морґана це не хвилювало.

Він здійняв свої руки і торкнувся ключа на шиї.

Ґарднер закінчив примовляти свої «повтори», «зрозуміло» і «окей». Він зняв рацію і поглянув на Морґана дикими, переляканими очима. Перш ніж він зміг вимовити хоч слово, Морґан легко поклав руки йому на плечі. Якщо він і міг любити когось у цьому світі, окрім свого бідолашного сина, то любив — якось по-своєму, звісно — тільки цю людину. Вони пройшли довгий шлях разом і як Морґан із Орріса й Озмонд, і як Морґан Слоут та Роберт «Сонячний» Ґарднер.

Майже така сама рушниця, як та, з якої він застрелив Філа Сойєра, висіла зараз на плечі Ґарднера.

— Послухай, Ґарде, — сказав Морґан спокійно. — Ми переможемо.

— Ви певні щодо цього? — прошепотів Ґарднер. — Я гадаю, він вбив вартових, Морґане. Знаю, це звучить, як божевілля, але я справді гадаю… — Він замовк, на його губах тремтіли краплі піни.

— Ми переможемо, — повторив Морґан тим самим спокійним голосом, справді вірячи в сказане. Тут панувала чітка визначеність. Він багато років чекав на це, його рішучість була справжньою тоді, вона залишалася такою і зараз. Джек вийде з Талісманом у руках. Ця річ мала неймовірну силу… але була дуже крихкою.