Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Байдуже, що ти там ненавидиш, — різко обірвав його Спіді. — Ти дістанешся туди та знайдеш одне місце — іншу «Альгамбру». Тобі треба потрапити туди. Місцина та страшна й погана. Але ти мусиш піти туди.

— Як я її знайду?

— Вона кликатиме тебе. Ти почуєш її поклик, синку. Голосний і чіткий.

— Чому? — спитав Джек, облизнувши губи. — Чому я маю туди йти, якщо там так погано?

— Тому що, — промовив Спіді. — Там Талісман. Десь в іншій «Альгамбрі».

— Я не розумію, про що ти!

— Ти зрозумієш, — сказав Спіді. Він підвівся, а тоді взяв Джека за руку. Той також встав. Вони стояли віч-на-віч, чорний чоловік і білий хлопчик.

— Слухай, — сказав Спіді, і його голос набрав подоби повільного, ритмічного заклинання. — Талісман опиниться у твоїх руках, Джеку-Мандрівнику. Не малий і не дебелий, наче куля, кришталевий. В Каліфорнію підеш, нам ту кулю принесеш. Це тягар твій і твій хрест: його впустиш — втратим все.

— Я не розумію, про що ти! — вперто повторив переляканий Джек. — Ти мусиш…

— Ні, — промовив Спіді доброзичливо. — Я маю цим ранком завершити ремонт каруселі. Джеку, ось що я маю зробити. На балачки в мене часу більше нема. Мені треба повертатися до роботи, а тобі час вирушати в мандри. Гадаю, ще зустрінемося. Тут… або там.

— Але я не знаю, що робити! — крикнув Джек, коли Спіді заліз у кабіну свого старого пікапа.

— Ти знаєш достатньо, щоб почати, — відповів Спіді. — Ти знайдеш Талісман. Він притягне тебе до себе.

— Я навіть не знаю, що таке Талісман!

Спіді засміявся і повернув ключ запалення. Пікап завівся і випустив велику хмару синього диму.

— Подивись у словнику, — закричав чоловік і ввімкнув задню передачу.

Спіді розвернув вантажівку та покотився назад до «Дивосвіту Аркадії». Джек стояв біля бордюру та спостерігав за машиною. Він іще ніколи в житті не почувався таким самотнім.

Розділ п’ятий

Джек та Лілі

Коли вантажівка Спіді з’їхала з дороги та зникла під аркою «Дивосвіту», Джек рушив до готелю. Талісман. Інша «Альгамбра». На краю іншого океану. Здавалося, його серце спустошилося. Коли Спіді не було поруч, завдання видавалося важким, колосальним та на додачу — незрозумілим: доки Спіді говорив, Джек відчував, ніби майже розумів той безлад натяків, застережень та настанов. А тепер вони знову обернулися на той самий безлад. І все таки Території були реальними. Джек щосили тримався за цю певність, і вона зігрівала й водночас лякала його. Те місце було справжнім, і він знову збирався туди. Навіть якщо він досі не все розумів — навіть якщо він був лише невтаємниченим подорожнім. Усе, що йому лишалося зробити зараз, — це спробувати переконати матір. «Талісман», — мовив він сам до себе, уживаючи це слово як оберіг. Хлопчик перетнув безлюдну Променад-авеню і скочив на сходи, що вели до доріжки крізь живопліт.

Коли Джек прочинив двері готелю, то був вражений мороком всередині «Альгамбри». Вестибюль скидався на довгу печеру, і бракувало світла навіть для того, щоб розрізнити тіні. Блідий клерк бовванів над довгим столом, пронизуючи хлопчика поглядом бляклих очей. Так, він щось хотів сказати. Джек глитнув і відвернувся. Той погляд зміцнив Джека, підбадьорив його, хоча мав на меті лише висловити зневагу.