Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Річард схопив Джека. Переляк обернув його руку на пташину лапу з кігтями.

— Річарде, усе буде гаразд…

— Щось могло схопити тебе!

— Я гадаю, ми вже майже виїхали із Заклятих Земель…

— Щось могло схопити мене! Не залишай мене самого!

Річард залився сльозами. Він не відвернувся від Джека, навіть не затулив обличчя руками; просто стояв там зі скривленим лицем, а очі сповнювалися сльозами. Надзвичайно беззахисний перед Джеком тієї миті. Джек обняв друга і притиснув до себе.

— Як щось схопить тебе і вб’є, що станеться зі мною? — хлюпав носом Річард. — Як я… Як я виберуся із цього місця?

«Не знаю, — подумав Джек. — Справді, не знаю».

Зрештою, останню вилазку на склад зброї на вантажній платформі Річард здійснив разом із Джеком. Це означало, що йому треба було допомагати підніматися драбиною, підтримувати на даху вагона, і обережно тримати його, коли спускався. Він скидався на кульгаву бабку, яку переводять через вулицю. Раціональний Річард відновив розумову активність, але його фізичний стан погіршився.

Хоч крізь дошки і сочилося якесь мастило, на квадратній коробці було написано «ФРУКТИ». І Джек, розпакувавши її, зрозумів, що це не така вже й неправда. Ящик був забитий лимонами. Тими, що вибухають.

— Свята Ханна, — прошепотів Річард.

— Ким би вона не була, — погодився Джек. — Допоможи мені. Здається, кожен із нас може сховати під сорочку штук п’ять чи шість.

— Навіщо тобі весь цей арсенал, — спитав Річард. — Ти що, збираєшся битися з цілою армією?

— Еге ж, якось так.

Коли вони з Джеком поверталися дахом вагона, Річард поглянув на небо і за хвилину знесилився. Хлопчик похитнувся, і Джекові довелося схопити його, щоб він не впав. Річард збагнув, що бачить сузір’я, яких немає ні над південною, ні над північною півкулею. Над ними сяяли чужі зорі… але вони утворювали візерунки, і десь у цьому невідомому, неймовірному світі моряки могли орієнтуватися за ними. Саме ця думка відкрила перед Річардом правду про цей світ — правда завдала остаточного, цілковитого удару.

Потім звідкись здалеку його покликав голос Джека:

— Агов, Річі! Джейсоне! Ти мало не впав униз!

Джек зсунув важіль уперед, удавлюючи до краю акселератор, і величезний промінь зброї Морґана з Орріса знову пройшовся коліями. Джек зиркнув на підлогу кабіни: чотири «Узі», майже двадцять (по десять у кожній) купок із магазинами і десять ручних гранат із чеками, що нагадували кільця на пивних банках.

— Якщо цього нам забракне, — сказав Джек, — про решту можемо забути.

— На що ти чекаєш, Джеку?