Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Третьою річчю була низка ключів Сонячного Ґарднера. Від ключів очі Джека повернулися до замкнених дверей у лівому кутку кімнати — особистий вихід Превелебного надвір. Якби тільки вдалося…

— Єллін. Шістдесят два долари і дев’ятнадцять центів.

Ґарднер зітхнув, поклав останній конверт у довгу залізну скриню і згорнув гросбух.

— Гек, імовірно, мав рацію. Я певен, що наш любий друг містер Джек Паркер отямився. — Превелебний підвівся, обійшов стіл і попрямував до Джека. Його божевільні імлисті очі блищали. Він засунув руку в кишеню і дістав звідти запальничку. Джек відчув, як від одного її вигляду в ньому народжується переляк.

— От тільки насправді ти не Паркер, хіба ні, мій любий хлопчику? Твоє справжнє прізвище Сойєр, правда ж? О так, Сойєр. І скоро, дуже скоро приїде той, хто виявив до тебе неймовірний інтерес. І в нас буде дещо цікаве, щоб розповісти йому, хіба ні?

Сонячний Ґарднер захихотів і відкинув кришку «Зіппо», показуючи почорніле коліщатко і потемнілий від диму ґніт.

— Сповідь зцілює душу, — прошепотів він і викресав вогонь.

Бух.

— Що це було? — запитав Рудольф, відвівши погляд від ряду подвійних духовок. Вечеря — п’ятнадцять великих пирогів із індичкою — спокійненько собі готувалася.

— Що-що? — перепитав Джордж Ірвінсон.

Біля раковини Донні Кіґан чистив картоплю і демонстрував свою відразу гучним реготом.

— Я нічого не чув, — сказав Ірвінсон.

Донні знову засміявся. Рудольф роздратовано на нього зиркнув.

— Ти зараз цю картоплю на нінащо переведеш, кретине.

— Гик-гик-гик!

Бух!

— А цього разу ти почув?

Ірвінсон лише похитав головою. Раптом Рудольфу стало страшно. Ці звуки долинали з Ящика — який, звісно, як він мав вірити, наповнений сухим сіном. Ніфіґа подібного. В ящику сидів той великий хлопчик, якого, як розповідали вранці, застукали за мужолозтвом з іншим хлопчиком, який намагався викупити їхню свободу днем раніше. Казали, що здоровило осатанів, перш ніж Баст гепнув його по кумполу. Дехто ще розповідав, ніби він не просто зламав Бастові руку; казали, що він розчавив її на фарш. Це звісно ж була брехня, мала бути, але…

БУХ!

Цього разу Ірвінсон озирнувся. І раптом Рудольф зрозумів, що йому дуже треба в туалет. І що робити свої справи він піде аж на третій поверх. І не виходитиме звідти дві, а то й три години. Він відчував наближення темряви — абсолютної темряви.