Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Я вас не чую. Правду я кажу?

— Так!!! — горлали вони на весь голос, а дехто ніби в трансі хитався вперед-назад.

— Якщо я кажу правду — алілуя!

— Алілуя!

— Якщо я кажу правду, скажіть «Так»!

— Так.

Вони хиталися вперед-назад, і Джек з Вовком безпорадно хиталися разом із ними. Джек бачив, що деякі хлопчики плакали.

— Чи є місце злочинцям у «Домі Сонця»? Є? Як ви гадаєте?

— Ні, сер! — закричав тонкий хлопчик із кривими зубами.

— Правильно! — Сонячний Ґарднер знову підійшов до кафедри. Професійним жестом висмикнув у себе з-під ніг дріт мікрофона і повернув його в затискач. — Це головне! Немає місця тут беззаконним, скажіть «Алілуя».

— Алілуя, — повторили хлопчики.

— Амінь, — погодився Ґарднер. — Господь сказав — він каже у книзі пророка Ісаї — що, як обіпретеся на Господа, ви підніметеся на небо — о так! з крилами орла, і ваша сила дорівнюватиме силі десятьох, і я скажу Вам, хлопчики, що «Дім Сонця» — гніздо для орлів. Можете сказати «О так!».

— О так!

Іще одна цезура. Сонячний Ґарднер схопився за краї кафедри, схилив голову, як у молитві, і розкішне сиве волосся струменіло по його плечах правильними хвилями. Коли він заговорив знову, голос його був тихим і замисленим. Він не підводив очей. Затамувавши подих, хлопчики слухали.

— Але в нас є вороги, — зрештою сказав Ґарднер. Це був шепіт, але мікрофон уловив його і точно передав.

Хлопчики зітхнули — шурхіт вітру в осінньому листі. Гек Баст, оскаженіло обертаючи очима, роззирався навколо; прищі стали настільки червоними, що він уже скидався на хлопчика, що підхопив тропічну лихоманку. «Покажіть мені цього ворога, — промовляло обличчя Гека Баста. — О так, давайте, покажіть мені ворога і просто… подивіться, що з ним трапиться!»

Ґарднер підвів погляд. Тепер його божевільні очі заповнилися слізьми.

— Так, ми маємо ворогів, — повторив він. — Двічі штат Індіана намагався мене прикрити. Ви знали про це? Радикальні гуманісти не можуть стерпіти, що я тут, у «Домі Сонця», вчу моїх хлопчиків любити Ісуса та їхню країну. Вони через це казяться, і хочете, я вам щось скажу, хлопчики? Ви хочете почути глибоко заховану, давню, темну таємницю?

Вони нахилилися вперед, не відводячи погляду від Ґарднера.

— Ми не просто казимо їх, — хрипло, по-змовницьки прошепотів Ґарднер. — Ми їх лякааааааааааааємо.