Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Алілуя!

— О, так!

— Амінь!

В одну мить Сонячний Ґарднер знову схопив мікрофон і зірвався з місця. Вгору-вниз, назад-вперед! Часом він виконував тустеп[182] не менш вдало, ніж якийсь актор менестрель-шоу в кейквоці[183] 1910 року! Ритмічно кидав словами в натовп, простягаючи руку спершу до хлопчиків, а тоді до неба, де Бог уже, ймовірно, підсунув крісло поближче, щоб послухати.

— Ми лякаємо їх, о так! Лякаємо їх так сильно, що вони повинні випити ще один коктейль, або викурити ще один косяк, або нюхнути ще одну доріжку кокаїну! Ми лякаємо їх, бо навіть розумні старі радикальні гуманісти, що заперечують Бога і ненавидять Ісуса, відчувають правду і любов Господа, а коли вони відчувають, то відчувають і запах сірки, що здіймається з їхніх власних пор, і їм цей запах не подобається, о ні! Тож вони і посилають сюди додаткових інспекторів, аби ті підкинули сміття під кухонні стільниці чи пустили гуляти підлогою кількох тарганів! Вони розпускають брудні чутки про те, як б’ють моїх хлопчиків! Вас б’ють?

— НІ! — обурено заревли вони, і Джек приголомшено помітив, що Мортон кричить із тим самим ентузіазмом, що і решта, хоча на його щоці вже почав розпливатися синець.

— Уявіть собі, вони прислали зграю хитрих репортерів із хитрих радикально-гуманістичних новин! — закричав Сонячний Ґарднер із гидливим подивуванням. — Вони прийшли сюди і сказали: «Окей, кого ми повинні розіп’яти сьогодні? Ми вже зробили сто п’ятдесят таких репортажів. Ми вміємо вимащувати брудом найправедніших, не хвилюйтеся щодо нас, просто дайте нам кілька косяків і кілька коктейлів і вкажіть нам правильний напрям».

— Але ж ми їх надурили, хіба ні, хлопчики?

Гуркіт — майже переможне схвалення.

— Вони не знайшли нікого, хто був би прикутим до балки в хліві, так? Вони не знайшли жодного хлопчика в гамівній сорочці, про що їм розповіли деякі шакали з диявольської шкільної ради. Вони не знайшли дітей із видертими нігтями чи поголених налисо, нічого такого! Вони лише знайшли кількох хлопчиків, які сказали, що їх шмагали, і їх СПРАВДІ шмагали, о так, їх шмагали, і готовий засвідчити перед троном Всемогутнього Господа з детектором брехні на кожній руці, бо Книга каже, що той, хто ШКОДУЄ різки своєї, РОЗБЕЩУЄ дитину, і якщо ви в це вірите, хлопчики, крикніть «Алілуя»!

— АЛІЛУЯ!

— Навіть Освітня Рада штату Індіани, попри те як сильно вони хотіли позбутися мене і очистити простір для диявола, навіть їм довелося визнати, що про шмагання Божий Закон і Штат Індіана кажуть одне: той, хто ШКОДУЄ різки своєї, РОЗБЕЩУЄ дитину! Вони знайшли ЩАСЛИВИХ ХЛОПЧИКІВ! Вони знайшли ЗДОРОВИХ хлопчиків. Вони знайшли хлопчиків, які хочуть ІТИ з Господом і ГОВОРИТИ з Господом. Ви можете сказати «Алілуя»?

Вони змогли.

— Ви можете сказати «О так!»?

Вони змогли і це.

Сонячний Ґарднер повернувся на подіум.

— Господь захищає тих, хто любить Його, і Господь не дасть зграйці обдовбаних прокомуністичних радикальних гуманістів забрати це місце відпочинку у втомлених, розгублених хлопчиків. Хтось зводить наклеп, брехню так званим новинарям, — сказав Ґарднер. — Я чув, як цю брехню повторювали в теленовинах, і хоча хлопчики, поливаючи нас брудом, побоялися оприлюднити свої обличчя перед камерами, я впізнав — о так! — я впізнав їхні голоси. Коли ти годуєш хлопчика, коли ніжно притискаєш його голову до грудей, якщо він ночами кличе маму, тоді, я вважаю, ти впізнаєш його за голосом. Цих хлопчиків уже немає з нами. Можливо, Господь пробачить їм — я сподіваюся, Він так і зробить, о так — але Сонячний Ґарднер — звичайна людина.

Він схилив голову, демонструючи, скільки сорому було в цьому зізнанні. Але коли він випростався, очі його досі палали, виблискуючи люттю.

— Сонячний Ґарднер не може їм пробачити. Тому Сонячний Ґарднер відрядив їх назад, на дорогу. Вони попрямували на Території, але їх там не годуватимуть; навіть дерева можуть їх зжерти, наче звірі, що блукають уночі.

У залі запанувала сповнена жахом тиша. Навіть Кейсі за скляною панеллю здивовано зблід.