Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Його СТРАТЕГІЯ непогано спрацювала з Бобом Даррентом, і він не мав жодних причин сумніватися, що це не спрацює з Еморі В. Лайтом… і разом із тим він замерз, а з носа текло. Сховавшись за деревами, Джек бачив, як водій ходив туди-сюди, поклавши руки в кишені; велика лиса голова м’яко виблискувала під імлистим небом. Магістраллю котилися великі вантажівки, наповнюючи повітря смородом спаленого дизелю. У лісосмузі лежало багато сміття, як це завжди буває у зонах відпочинку біля федеральних трас. Порожні упаковки від «Доріто». Сплюснуті коробочки від «Біг-Маків». Зім’яті банки від «Пепсі» і «Будвайзера» з кришечками-хвостиками, що дзеленчали всередині, варто було копнути банку. Розбиті пляшки з-під «Дикої ірландської троянди»[151] і джину «Рівно о п’ятій». Розірвані нейлонові трусики з напівзогнилою прокладкою, досі приклеєною до них. На зламаній гілці висів презерватив. Достобіса модної фіґні, ага, гей-гей. А стіни чоловічого туалету було помальовано різноманітними графіті, абсолютна більшість яких стосувалися типів на кшталт Еморі В. Лайта: «Я ЛЮБЛЮ СОСАТИ ВЕЛИКІ ТОВСТІ ХЕРИ», «БУДЬ ТУТ О 4 ДЛЯ НАЙКРАЩОГО В ЖИТТІ МІНЕТУ», «ЗАСУНЬ МЕНІ В ДУПУ». А ще тут трапився поет-гей з великими амбіціями: «ХАЙ ВСІ ЛЮДИ НА ЗЕМЛІ, ЗАЯВЛЯЮ ЦЕ,/ КІНЧАТЬ НА МОЄ УСМІХНЕНЕ ЛИЦЕ».

«Я скучив за Територіями», — подумав Джек, і усвідомлення цього нітрохи його не здивувало. Ось так він і стояв за двома цегляними туалетами край І-70 десь у західному Огайо і тремтів у драному светрі, купленому за півтора бакса в секонд-хенді, очікуючи, що великий лисий чоловік повернеться до свого металевого коня і осідлає його.

Джекова СТРАТЕГІЯ — сама простота: не дратувати чоловіка з великими лисими руками і гучним нахабним голосом.

Джек полегшено зітхнув. Його план почав діяти. На великому нахабному обличчі Еморі В. Лайта з’явився вираз чи то злоби, чи то огиди. Він повернувся до своєї машини, сів у неї і так швидко дав задній хід, що мало не врізався у пікап, який їхав позаду нього (пролунав короткий гудок, і пасажир у вантажівці показав Еморі В. Лайту середній палець), а тоді подався геть. Тепер лишалося тільки стояти біля виїзду з зони відпочинку на магістраль зі здійнятим угору пальцем… і — Джек сподівався на це — сісти до когось в авто до того, як почнеться дощ.

Джек знову роззирнувся навколо. Бридко, паскудно. Саме ці слова спадали на думку, коли він оглянув засмічену порожнечу позаду зони відпочинку. Джекові здалося, що тут панує смерть — не саме в цій зоні відпочинку чи на федеральних дорогах, а глибоко всередині країни, просторами якої він подорожував. Хлопчик подумав, що часом навіть бачив її — страшну гарячу темно-коричневу тінь, схожу на викидні гази швидкої вантажівки.

Знову туга захопила його — бажання опинитися на Територіях і побачити темно-синє небо, легкий вигин небокраю…

Але це провокує зміни з Джеррі Бледсоу».

«Нічо про то не знаю… Та я точно знаю, шо ти, здаєцця, надто широко сприймаєш ідею вбивства.

Рухаючись до зони відпочинку — тепер йому справді треба було відлити, — Джек тричі швидко чхнув. Він глитнув і скривився, відчувши в горлі гарячий остюк. Захворів, саме так. Круто. А він іще ж навіть не в Індіані, температура повітря впала до п’ятдесяти градусів[152], насувається дощ, досі не піймав машини, а тепер ще й…

Усі думки миттєво вивітрилися. Джек витріщався на стоянку для автомобілів, і рот його широко розтулився від здивування. На одну жахливу мить він навіть подумав, що підмочить штани, бо все, що було нижче від грудини, здавалося, стислося і скорчилося.

На одному з двадцяти паркувальних місць стояв темно-зелений «БМВ» дядька Морґана, потьмянілий від дорожнього бруду. Жодного шансу на помилку, жодного шансу. Престижні каліфорнійські номери «МЛС» — «Морґан Лютер Слоут». Здавалося, ніби він їхав швидко і напружено.

«Але якщо він полетів до Нью-Гемпшира, як його машина може бути тут? — кричала Джекова свідомість. — Це збіг, Джеку, просто…»

А тоді хлопчик побачив чоловіка, який стояв, повернувшись до нього спиною в телефонному автоматі, і зрозумів, що це не збіг. На ньому була велика армійська куртка на хутрі — вбрання, що більше пасувало б до п’яти градусів нижче нуля, ніж до п’ятдесяти з позначкою плюс. І хай там він стояв спиною, а не впізнати ці широченні плечі й великі масивні обриси було неможливо.

Чоловік біля телефону став повертатися, затиснувши слухавку між вухом і плечем.

Джек відскочив назад, до цегляної стіни чоловічого туалету.

«Він мене бачив?»

«Ні, — відповів Джек сам собі. — Ні, гадаю, ні. Але…»

Але капітан Фаррен казав, що Морґан — інший Морґан — почує його, як кіт чує щура, і так і сталося. Зі свого сховку в небезпечному лісі Джек побачив, як огидне біле обличчя у вікні диліжанса змінилося.

Цей Морґан також почує його. Якщо йому дати досить часу.

За рогом лунали кроки, і вони наближалися.