Зрив

   - Отримана нагорода: Негатор магії і ключ-кристал до нього.

  Кивнувши на прощання, ельфа активувала портал переміщення, і її люди, один за іншим, пройшли в сяючу арку. Останньою зникла дроу, залишивши після себе незрозуміле томління в душі і запаморочливий запах лісу.

  - Вражає, - сухо прокоментувала Таня.

  Ревнує вона, чи що?

  - Угу... - тільки й відповів я, упаковуючи черговий предмет в інвентар.

  Явно настала пора потурбуватися збільшенням параметрів сили і новою сумкою, відділень так на двісті-триста.

  - Ну йдемо, не хмурся. Чую, школота зараз припреться, та не одна, а з кавалерією. Як-не-як шість могилок тут гаснуть. Вони мені вже весь приват матом засрали.

  - Так, - кивнула ельфа. - Мене теж бомблять. Судячи по швидкості появи повідомлень - десь сидять рівно на попі і чекають на підмогу.

  - Цілком можливо. Гумунгус, пострибали, рідний.

  ГЛАВА 12

  Ми вийшли з воріт фортеці гнолів і попрямували в сторону міста. Ще вчора гноли-працівники здавалися крутими і небезпечними, коли кидалися на нас з усіх боків, але колосальна різниця в рівнях і ведмедик в ролі охоронця не залишали їм жодного шансу. Групи низькорівневих гравців проводжали нас уважними поглядами, хоча левова частка уваги діставалося все ж Гумунгусу. Я не ревнував, а навпаки, демонстрував ведмедика у всій красі, змушуючи його грізно ревіти і агресивно кидатися з одного боку в інший, граючись командами: "! Фас" і "! Фу". Втім, нам навіть вдалося зробити добру справу, розкидавши немалий поїзд, неакуратно приведений до своєї групи якимось шаленим рейнджером. Таалі швидко всіх підлікувала, повісила по бафу, і ми рушили далі.

  По дорозі дівчина в подробицях випитувала деталі квесту з полоненими дроу. Здається, вона вирішила виконати його сама, особливо мене смішив її інтерес до того, "чи обов'язково головним у дроу буде жінка, можливий там який-небудь принц, ну, або хоча б князь?" Під суворим поглядом ельфи довелося з серйозним обличчям відповідати, що все реально, чому б і ні, принц так принц. На білому коні, ага. Яка ж вона все-таки ще дитина... Шкода, ключі їй не можу віддати, персональні вони виявилися, без права передачі.

  Метрів за триста від міста, на узліссі, я пригальмував.

  - Все, Таня, мені далі не можна, боюся, варта на пета зреагує. І так близько підійшов, бачив уже пару разів далекі дозори.

  - ОК, спасибі, що допоміг, та й взагалі... - вона зам'ялася.

  - Не говори дурниць, кожнен нормальний хлопець за дівчину вписався б. А вже за друга - і зовсім горлянку можна порвати.

  Таня підняла голову і подивилася мені в очі:

  - За друга?

  - Ей, ти чого? - Я взяв у руки її тендітні долоньки. - Звичайно, ми друзі! Звідки сумнів, через дроу цю, чи що? - Ти на неї так дивився...

  - Тьфу ти... Ну зрозумій... - Я зам'явся. - Це все хімія організму. Чудо дизайнерських технологій плюс феромони, помножені на утримання, нове тіло і купу оголеної плоті.