Розділ «Середа»

— Ви у приватному закладі. Готель…

— Годі, годі! Я таке чув уже сто разів, — сказав фотограф, перемотуючи плівку. Та коли Пітер рішуче ступив крок до нього, він підвію голову й попередив: — Тільки без дурниць, хлопчику. Ваш готель і так засмердить завтра на всю Америку — невже ви хочете уславитися ще й тим, що викинули фотокора? — Побачивши, що Пітер завагався, він вишкірив зуби. — Треба віддати вам належне — метикуєте ви швидко.

— Ви журналіст? — спитав доктор Інгрем.

— Та як вам сказати, докторе, — всміхнувся чоловік в окулярах. — Іноді мій. головний редактор заперечує це, але сьогодні, мабуть, він такого не скаже. Він гадає, що я у відпустці, а я надсилаю йому такий подаруночок!

— З якої ви газети? — спитав Пітер, сподіваючись почути яку-небудь незнайому назву.

— «Нью-Йорк геральд трібюн».

— Чудово! — вдоволено покивав головою доктор Інгрем. — У вас там хлопці головаті — розпишуть усе як слід. Ви, сподіваюсь, бачили все, що тут сталося.

— В загальних рисах ухопив, — відповів журналіст. — Але я, хотів би уточнити деякі деталі, — зокрема, як пишуться ваші прізвища. Спочатку, однак, дозвольте сфотографувати вас обох ще раз, надворі.

Доктор Інгрем підхопив під руку свого чорношкірого колегу.

— Отак і треба з ними боротися, Джіме! Тепер про цей готель, заговорить уся преса!

— Маєте рацію, — погодився журналіст. — Гадаю, телеграфні агентства зацікавляться цим матеріалом. І моїми знімками теж.

Доктор Ніколас повагом кивнув головою.

«Що ж, тепер уже нічого не вдієш, — похмуро подумаз Пітер. — Анічогісінько».

Він помітив, що Кертіс О’Кіф зник.

Прямуючи до виходу, доктор Інгрем казав:

— Я не гаятиму ні хвилини. Розпочну кампанію за виїзд, як тільки сфотографуємося. Такі людці беруться за розум лише тоді, коли їх б’ють у найдошкульніше місце — по кишені. — Дзвінкий голос його потонув у гаморі, що, сповнював вестибюль.

6

— Чи розвідала поліція щось нове? — спитала герцогиня Кройдонська.

Наближалася одинадцята година ранку. За міцно замкненими дверима Президентського люкса титуловане подружжя знову приймало старшого готельного детектива. Огілві вмостився на стільці з плетеним сидінням, яке жалібно порипувало під ним.

Вони сиділи в просторій, залитій сонцем вітальні. Секретаря й покоївку герцогиня, як і вчора, вирядила з якимись вигаданими дорученнями.