Розділ «Філософські повісті»

Тут вона вийшла, забравши із собою підпис, і залишила старого, повного кохання й зневіри щодо своїх сил. Решту дня він купався, пив настоянки на цейлонській кориці й дорогоцінних прянощах Тідору й Тернату[103] й нетерпляче чекав, коли з'явиться зірка Шет.

Тим часом прегарна Альмона пішла до другого первосвященика. Той запевнив її, що сонце, місяць і всі вогні небесні є тільки облудними вогниками в порівнянні з її вродою. Вона попросила в нього тієї самої ласки й запропонувала сплатити її вартість. Вона перемогла й призначила побачення другому первосвященикові, коли зійде зірка Альдженіб. Звідти вона пішла до третього й четвертого жерця, скрізь отримувала підписи і від зірки й до зірки призначала побачення. Потім вона повідомила суддів, щоб прийшли до неї в дуже важливій справі. Вони прийшли, вона показала їм чотири підписи й розказала, якою ціною жерці продали помилування Задіґові. Кожен із тих прийшов у призначений час, кожен дуже здивувався, що застав там товаришів, а ще дужче, що застав суддів, перед якими виявилося їхнє безчестя. Задіґ був урятований. Сетока так зачарувала спритність Альмони, що він узяв її собі за жінку.

Розділ чотирнадцятий

Танок

У справах своєї торгівлі Сеток мав їхати на острів Серендіб,[104] але перший місяць його одруження, що, як відомо, є медовим місяцем, не дозволив йому ні покинути свою дружину, ні думати, що колись він покине її. Він попросив Задіґа відправитися замість нього в цю подорож.

– Леле! – сказав Задіґ. – Невже треба ще збільшити віддаль між вродливою Астартою і мною! Але треба служити своїм благодійникам! – Сказав, заплакав і поїхав.

Він недовго був на острові Серендібі, але вже всі там дивилися на нього як на надзвичайну людину. Він був за посередника в усіх суперечках торговців, за друга мудрецям, за порадника невеличкому числу людей, що приймають поради. Цар хотів побачити й поговорити з ним; він швидко дізнався, чого вартий Задіґ, переконався в його мудрості й зробив його своїм другом. Пошана царя і його панібратство лякали Задіґа: день і ніч пам'ятав він нещастя, що почалися з ласки царя Моабдара. «Я подобаюся цареві, – говорив він, – хіба не загинув я?» Проте він не міг ухилитися від ласки його величності, бо треба погодитися, що цар Серендіба, Набуссан, син Нуссанаба, сина Набуссана, сина Санабуссуна, був одним із найкращих державців в Азії і що, поговоривши з ним, важко було не полюбити його.

Цього доброго монарха водночас вихваляли, дурили й обкрадали: було-бо кому грабувати його скарби. Головний збирач податків острова Серендіб[105] повсякчас подавав цей приклад, який наслідували інші. Цар знав про це, він багато разів міняв скарбника, але не міг змінити встановленого звичаю поділяти всі царські прибутки на дві нерівні половини, з яких менша завжди йшла його величності, а більша управителям.

Цар Набуссан розповів про своє горе мудрому Задіґові.

– Ви знаєте так багато прекрасних речей, – сказав Набуссан Задіґові, – чи не знаєте ви способу відшукати мені такого скарбника, який би не обкрадав мене?

– Безумовно, – відповів Задіґ, – я знаю непомильний спосіб знайти чисту на руку людину.

Захоплений цар, обіймаючи його, питав, що треба зробити.

– Треба тільки, – сказав Задіґ, – звеліти танцювати всім тим, хто виявить бажання стати за скарбника, і той, хто найлегше танцюватиме, неодмінно буде й найчеснішою людиною.

– Ви жартуєте, – відповів цар. – От чудернацький спосіб вибирати скарбника моїх прибутків! Чому ви серйозно стверджуєте, що той, хто краще робить антраша, буде найнепідкупніший і найспритніший фінансист?

– Я не казав вам, що він буде найспритніший, – обізвався Задіґ, – але запевняю вас, що це буде безперечно найчесніша людина.

Задіґ говорив з таким переконанням, що цар подумав, чи не знає той якогось надприродного секрету розпізнавати фінансистів.

– Я не люблю нічого надприродного, – сказав Задіґ, – мені не до смаку ні люди, які творять чудеса, ні книги, що їх розписують. Якщо ви, ваша величносте, дозволите мені провести той іспит, який я пропоную, то погодитеся, що моя таємниця є найпростішим і найлегшим способом.

Набуссан, цар Серендібу, почувши, що ця таємниця така проста штука, здивувався ще дужче, ніж коли б йому показали це як диво.

– Ну, добре, – сказав, – робіть, як самі знаєте.

– Покладіться на мене, – сказав Задіґ, – цим іспитом ви досягнете більшого, ніж гадаєте.