Розділ «Рівно північ»

— Можливо, колись вони й були вигадками, — сказала Дайна, знов повертаючись своїми незрячими очима до вікна, — але зараз уже ні.

— Гаразд, Козирю, — промовив Нік. — Починайте своє шоу.

Серце в Алберта калаталося, а руки тряслися, коли він виставляв чотири предмети для свого експерименту на полицю в першому класі, де тисячу років тому і на іншому кінці континенту жінка на ім’я Мелані Тревор була наглядала за картонкою помаранчевого соку і двома пляшками шампанського.

Браян уважно спостерігав, як Алберт ставить пляшку «Бадвайзера» і бляшанку пепсі, кладе книжечку сірників, а також сендвіч з арахісовим маслом і джемом з ресторанної вітрини-холодильника. Сендвіч був загорнутий у поліетиленову плівку.

— Окей, — сказав Алберт. — Подивимось, що в нас вийде.

Дон, полишивши ресторан, підійшов до вікна:

— Що там відбувається?

— Ми не знаємо, — сказала Бетані. Їй вдалося видобути полум’я з чергового сірника, і вона знову курила. Коли дівчина відставила сигарету від губ, Лорел помітила, що фільтр на ній відірвано. — Вони залізли в літак; вони досі всередині літака; кінець історії.

Дон на кілька секунд задивився надвір.

— Там інакше. Я не знаю чому, але це так.

— Сутеніє, — сказала Дайна. — Ось що інакше. — Голос у неї звучав доволі спокійно, але на маленькому обличчі дівчинки відбивалися самотність і страх. — Я відчуваю, як мерхне світло.

— Вона має рацію, — погодилась Лорел. — День протривав усього лиш якихось дві чи три години, і ось уже знову настає темрява.

— Знаєте, я не перестаю думати, що все це сон, — промовив Дон. — Я не перестаю думати, що це найгірший кошмар з усіх, які мені бодай колись снилися, і скоро я прокинуся.

Лорел кивнула:

— Як там містер Тумі?

Дон розсміявся, хоча й невесело:

— Ви не повірите.

— Не повіримо в що? — запитала Бетані.

— Він заснув.

Звісно ж, Креґ Тумі не спав. Люди, які засинають у критичні моменти, як той хлоп, якому було загадано чатувати, поки Ісус молиться в Гетсиманському саду, беззаперечно не належать до ВЕЛИКОГО ПЛАНУ.