Розділ «Рівно північ»

— Тримайся, — прошепотіла вона. — Прошу, тримайся, Дайно.

Бетані обернулася до Алберта, вхопила обидві його руки своїми і запитала:

— Що станеться, якщо пальне виявиться поганим?

Алберт подивився на неї серйозно й ласкаво:

— Ти сама знаєш на це відповідь, Бетані.

— Можеш називати мене Бет, якщо хочеш.

— Гаразд.

Порившись, вона дістала сигарети, підняла очі на світлове застереження НЕ КУРИТИ і прибрала їх назад.

— Атож, — сказала вона. — Знаю. Ми розіб’ємося. Кінець історії. А ти знаєш що?

Він похитав головою, злегка усміхаючись.

— Якщо ми не зможемо знову знайти ту проріху, я надіюся, що капітан Інґал навіть не намагатиметься посадити літак. Я надіюся, він просто вибере якусь симпатичну високу гору і розіб’є нас об її верхівку. Ти бачив, що трапилося з тим скаженим? Я не хочу, щоб таке трапилося зі мною.

Вона затремтіла, і Алберт обхопив її рукою. Вона відверто скинула на нього очі.

— Ти хотів би мене поцілувати?

— Так, — сказав Алберт.

— Ну, тоді тобі краще поспішити. Щодалі, то стає пізніше.

Алберт так і зробив. Це тільки третій раз у своєму житті найметкіший юдей на захід від Міссісіпі цілував дівчину, і це було чудесно. Він міг би весь зворотний політ провести в поцілунку з цією дівчиною і абсолютно не турбуватися ні про що.

— Дякую тобі, — озвалась вона і поклала голову йому на плече. — Мені це було потрібно.

— Ну, якщо тобі стане знову потрібно, просто скажи, — промовив Алберт.

Вона підняла на нього очі, повеселішала.

— Тобі потрібно, щоб я ще й казала, Алберте?