Розділ «Рівно північ»

— Вам страшно? — спитала дівчина.

— Так. Ще б пак.

Вона ніяково всміхнулася.

— Я трохи рада. Погано, коли тобі страшно самій — повне паскудство. Тоді я залишаю вас одного.

— Дякую. Я думаю, вони скоро з’являться.

Дівчина пішла. Браян знову повернувся до монітора ІНС і набрав:

ЧИ Є якісь проблеми з цією програмою?

і клацнув:

ВИКОНАТИ

ПРОБЛЕМ НЕМА. ДЯКУЄМО ЗА ТЕ, ЩО ПІЛОТУЄТЕ «АМЕРИКАНСЬКУ ГІДНІСТЬ»

— На здоров’я, я впевнений, — мурмотнув Браян і витер собі лоба рукавом.

«Тепер, — подумав він, — аби тільки пальне горіло».

Боб почув кроки по трапу і швидко обернувся. Там всього лише обережно й повільно спускалася Бетані, але все одно він почувався нервово. Звук на сході дедалі гучнішав.

Ближчав.

— Агов, Бетані. Можна мені попросити у вас ще сигарету?

Вона подала збіднілу пачку йому, потім витягла сигарету й собі. Албертову книжечку експериментальних сірників вона була засунула під целофанову обгортку на пачці, і, коли креснула одним з них, той легко загорівся.

— Є бодай якісь відомості від них?

— Ну, це залежить від того, що ви маєте на увазі під «відомостями», я гадаю, — обережно відповів Боб. — Здається, я чув якісь скрикування, якраз перед тим як ви спустилися.

Відверто кажучи, те, що він чув, було насправді більш схожим на лементування, але він не вважав за доцільне казати це дівчині. Її обличчя виказувало такий же страх, який засів у самого Боба в душі, до того ж він бачив, що дівчина має певні почуття до Алберта.

— Я сподіваюся, з Дайною буде все гаразд, — сказала вона, — але хтозна. Він так сильно її підрізав.