Розділ «Рівно північ»

Алберт стояв над ним, дихаючи схлипами, ваговита скатертина висіла в руці. Потім він зробив два довгих, незграбних кроки в бік ескалатора, знову глибоко вклонився і виригав на підлогу.

Браян перехрестився, відхиляючи чорний пластиковий щиток, що закривав екран відеомонітора інерціальної навігаційної системи, майже впевнений, що дисплей ІНС буде безхмарно порожнім. Він придивився ближче… і видихнув з глибоким полегшенням.

ОСТАННЯ ПРОГРАМА ЗАВЕРШЕНА

поінформував його монітор спокійними синьо-зеленими літерами, а під ними:

НОВА ПРОГРАМА? ТАК/НІ

Браян клацнув «ТАК», а потім:

ЗВОРОТНА АГ № 29: ЛМА/ЛОГАН

Екран на мить став темним. Потім:

ВКЛЮЧИТИ ВІДХИЛЕННЯ АГ № 29? ТАК/НІ

Браян клацнув «ТАК».

ЗВОРОТНА

поінформував його комп’ютер, а менш ніж за п’ять секунд:

ПРОГРАМА ВВЕДЕНА

— Капітане Інґал?

Він обернувся. У дверях кабіни стояла Бетані. В освітленні салону вигляд у неї був блідий і виснажений.

— Я зараз трохи зайнятий, Бетані.

— Чому вони не повертаються?

— Не можу знати.

— Я питала в Боба — містера Дженкінса, — може, він бачив, щоби хтось рухався там, всередині терміналу. Він сказав, що ні. Що, як вони там усі вже мертві?

— Я впевнений, що це не так. Якщо тобі від цього полегшає, чому б тобі не приєднатися до нього внизу біля трапа? Я мушу тут ще дещо зробити. У всякому разі, я сподіваюся, що зроблю.