Розділ «Рей Бредбері»

— Га? — озвався, прокидаючись, її чоловік.

Вона лягла в ліжко.

— Я не збираюся помирати.

— Що-що? — перепитав він.

— Я нізащо не помру, — відповіла Елміра, дивлячись у стелю.

— А я що завжди казав, — мовив її чоловік і знову захропів.

Другого дня Елміра встала раненько й подалася до бібліотеки, потім зайшла в аптеку, а тоді повернулася додому, і коли її чоловік Сем опівдні прийшов з порожньою поштовою сумкою підобідати, вона вже змішувала у великій склянці всяку всячину.

- Їжа в холодильнику, — сказала йому Елміра, розмішуючи якусь зеленкувату бурду.

— Боже милий, що воно таке? — запитав чоловік. — Скидається на молочний коктейль, що років сорок стояв на сонці. Онде вже начебто й пліснявою взявся.

— Чар проти чару.

— Ти збираєшся пити оце?

— Вип'ю перед тим, як піти до спілки «Жимолость» на великі звершення.

Семюел Браун понюхав суміш.

— Ось що я тобі пораджу. Ти спершу піднімися сходами туди, а тоді вже пий. Чого тут наколочено?

— Сніг з ангельських крил — ну, власне, це ментол, — щоб остудити пекельний вогонь, який вас пожирає. Так Написано в оцій книжці, я взяла її в бібліотеці. Сік із свіжого винограду, тільки-но з куща, — щоб мати супроти темних привидь ясні й чисті думки, це теж там сказано. А ще червоний ревінь, винний камінь, білий цукор, яєчний білок, джерельна вода, пуп'янки конюшини — в них добра сила землі… Та всього й не злічиш. Отут воно все, в оцьому списку, — добро супроти зла, біле супроти чорного. Тепер я неодмінно візьму гору!..

— Та певно, що візьмеш, — сказав чоловік. — Ось тільки чи вже дізнаєшся про це?

— Я проймуся ясними, добрими думками. І поведу з собою Тома, він буде мені за талісман.

— Бідолашний хлопчина, — зітхнув чоловік. — Він же безхитра душа, ти сама кажеш, а там, на тому вашому базарі, його на шматки роздеруть.

— Том залишиться живий-здоровий, — відказала Елміра, тоді сховала свою пузиристу суміш у коробку від вівсяних пластівців, узяла ту коробку в руки й вийшла з дому, навіть не зачепившись ні за що подолом сукні й не подерши нових дев'яностовосьмицентових панчіх. І страшенно тішилася цим усю дорогу до будинку Сполдінгів, де на неї вже чекав Том, одягнений, за її настановою, в білий костюмчик.

— Фу! — сказав Том. — Що там таке у вашій коробці?