Розділ «Рей Бредбері»

Кульбабове вино

— Ліно, ти? — пошепки спитав він.

Дружина сіла поруч нього на лаву-гойдалку, в самій нічній сорочці, не надто худа, якими бувають сімнадцятирічні дівчата, коли їх ще не люблять, і не надто повна, якими бувають п'ятдесятирічні жінки, коли їх уже не люблять, — а саме в міру, налита й міцна; такий вигляд мають жінки будь-якого віку, подумав Лео, якщо їм нема чого про це тривожитись.

Вона була дивовижна жінка. Її тіло, як і його власне, завжди думало за неї, але по-іншому: воно виношувало дітей або з'являлося поперед чоловіка в кожній кімнаті, щоб змінити там атмосферу відповідно до того, в якому він настрої у цю хвилину. Здавалося, вона ніколи не замислювалась ні над чим надовго: думка одразу ж ішла з голови в руки і оберталася в дію так природно, невимушено, що чоловік навіть якби й захотів, то не зміг би накреслити схему того процесу.

— Ця машина… — мовила Ліна зрештою. — Нам вона не потрібна.

— Не потрібна, — погодився Лео, — але часом слід зробити щось і для інших. Я оце саме міркував, що туди прилаштувати. Кіно? Радіо? Стереоскоп? Поєднати все це разом, щоб кожен помацав, усміхнувся і сказав: «Еге ж, оце і є щастя».

Атож, подумав він, змайструвати таку хитромудру машинерію, яка, хай там з тобою хоч що — промокли ноги, болить виразка, мучить безсоння, і ти до ранку соваєшся в ліжку, і душу твою точать нічні страхіття, — а вділить тобі щастя, немов ота магічна дрібка солі, вкинута в океан, що без кінця народжувала нову сіль і перетворила морську воду в солону ропу. «Хто б не виліз із шкури, аби здійснити такий винахід?» — запитував він цілий світ, запитував містечко, запитував свою Дружину.

Сидячи поруч нього на лаві-гойдалці, Ліна напружено мовчала, і то була її відповідь.

Замовк і він і, задерши голову, став дослухатися, як шелестить на вітрі листя великого в'яза.

«Не забудь, — сказав він собі подумки, — цей шелест листя теж має бути в твоїй машині».

А наступної хвилини на лаві-гойдалці і на веранді вже не було нікого.

●

Дідусь усміхнувся вві сні.

Відчувши цю усмішку, він не міг збагнути, що її викликало, і прокинувся. Якусь хвилю полежав, наслухаючи, а тоді зрозумів, чому він усміхнувся.

Тому, що почув звук, куди важливіший, ніж співи пташок чи шелест молодого листя. Щороку був день, коли він так само прокидався й чекав цього звуку, який означав, що тепер літо й справді настало. А наставало воно саме отакого ранку, коли хтось із пожильців, племінник чи двоюрідний брат, син чи онук, виходив з газонокосаркою на лужок під вікном і, керуючи від країв до середини — на північ, на схід, на південь, на захід — починав виписувати нею чимраз менші прямокутники, і металева машинка із дзижчанням і стрекотом посувалася по духмяній літній траві. З-під ножів вилітали кульки конюшини, золоті зірочки поодиноких уцілілих після збирання кульбаб, мурахи, сухі стеблинки, камінці, обгорілі рештки торішнього святкового фейєрверку на Четверте липня [5], але все те переважав суцільний зелений трав'яний потік. То був чистий і прохолодний потік, і дідусь уявив собі, як свіжоскошена трава пестливо лоскоче йому ноги, освіжає розпашіле обличчя, сповнює ніздрі одвічними пахощами нового літа й немов обіцяє: усі ми — атож, усі — проживемо ще один рік. Благословенна річ — газонокосарка, думав дідусь. Який це дурень вигадав, щоб новий рік починався першого січня? Ні, слід би виставляти дозорців, щоб спостерігали, як росте трава на мільйонах лужків Іллінойсу, Огайо та Айови, і того ранку, коли вона стане придатна до косьби, хай повсюди гряне велична бравурна симфонія газонокосарок, що стинатимуть свіжу соковиту траву на лугових обширах. І того єдиного дня на рік, що насправді знаменує собою Початок, хай би люди обсипали одне одного не конфетті й серпантином, а свіжоскошеною травою!..

Дідусь насмішкувато фиркнув на ті свої роздумування, а тоді підійшов до вікна й висунувся в лагідне осоння. Авжеж, на лужку був один з пожильців, молодий газетяр на прізвище Форрестер, — він саме докінчував рядок.

— Доброго ранку, містере Сполдінг!

— Так-так, не давайте їй попуску, Білле! — жваво вигукнув дідусь.

Трохи згодом він уже сидів унизу, їв поданий бабусею сніданок, а за розчиненим широким вікном, скрашуючи йому трапезу, дзижчала й стрекотіла косарка.

— Добре заспокоює нерви, — мовив дідусь. — Це я про косарку. Ось послухай-но!

— Недовго їй лишилося торохтіти, — сказала бабуся, ставлячи на стіл тарілку з пшеничними млинцями. — Сьогодні Білл Форрестер посадить якусь нову траву, то її не треба буде косити. Не знаю, як вона зветься, але виростає на скількись там І далі не росте.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи